Вкотре безжальний вирок:
"Доню, мені пора..."
Знову одна в квартирі, -
Дівчинці - півтора.
Ключ - найлютіший ворог.
Крапелька на щоці
Висохне зовсім скоро...
Зошити й олівці
Втіха отій малечі.
Стіни - її мольберт.
Сонце втече надвечір,
Страхи почнуть концерт.
Книжку в обіймах стисне, -
Рік , як торішній сніг...
"Сонце, я не зумисне,
Просто обставин збіг."
Мамині руки стерпли, -
Душу трима кулак.
Пнеться мала запекло:
"Літеру звати як?
Хай не мовчать, говорять,
Що-небудь лопотять..."
Очі - бурхливе море,
Їй відсьогодні, п"ять.
Книги відтоді, з нею.
Замок - старий диван, -
Шерлок і Дульсінея,
Борджіа, Ватикан.
Що їй той ключ, ті двері,
Як уява уяв
Виллється на папері?
Зло?.. добро? - НІЧИЯ!
10.08.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745495
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2017
автор: Ліна Ланська