Як спішно час веде відлік. Хвилині множаться в години,
В валізи спішно запаковує свої провини,
Рушать в історію готується ХХ-й вік.
Летять слова прощання з ним:
Прокляття, сльози, каяття. Розіп’яті, знедолені народи,
Лишаються на звалищі сміття, перед лицем змарнілої природи.
Він залишає в спадок нам, земнії надра спорожнілі,
Річки, озера обмілілі. Обвуглені, порубані ліси,
Лишив природньої краси, нагнав тумани жовто –сірі.
Шалений оберт набирав.
Стрімкий, метало-електричний, став ядерно-апокаліпсичний-,
Хоч благо людству обіцяв.
Вітри буремні запалив. В крові людській топив народи.
На тлі братерства і свободи, високі мури городив.
Не все ще в прірву полетіло .Хто скаже ,то його вина,
Що людство наче подуріло від скоєного самими ж зла.
Не відають чого творять! Зневірились.-
На що чекають,?І бідами грядущими лякають,
,Від страху натовпом біжать, попереду один другого.
Прощення в Господа прохать.
Простив…… І знов лукавлять і грішать.
А там за брамой сповідальні, лукавий і спокусливий чекав.
Нові гріхи творити манить, що краще, рушить і поганить,
Бо суть, у грішних, є така.
Пророки- пращури давно біблейські мудрості писали,
Житейською мудрістю назвали,Але нащадкам все одно.
Людину Генієм назвали,І річки повернули «вспять».
Свій розум стали вихвалять, ще й носа в Атом повстромляли.
А він, того їм не простив, І носа швидко прищемив …….
А би надалі поважали.
Нам стало тісно на землі.
Будує людство космодроми.І вже гуркочать в небі громи,
Злітають в космос кораблі. Кидаєм погляд на зірки,
Планети манять невідомі І нам байдуже, що в озоні
З’явились ще нові дірки.
Я б вам багато б говорив, кому чого не вистачало,
Але пробачте, якось сталось, що й я не ангел, теж грішив.
Пора, пора за розум братись.
І разом з словом каяття, до правил предків повертатись,
Що залишилось – зберегти. І відновити все ,що в змозі,
Бо вже крокує по дорозі жорстокий ХХ1-й вік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745231
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 08.08.2017
автор: Викчер