Ми віримо у силу світанку, пригорнуть нас вічності сни,
Ти мені говорив, що востаннє повіримо в силу весни,
Говорив ти мені, що забудеш - нічну мовчазну синяву,
А я лише так до тебе горнуся цим днем немов наяву.
Чому ти сумуєш безтямно? Невже в сумоті ці слова?
Одне почуття лиш страждання, коли я в ночі жду одна
Те місячне холоду сяйво, що гнеться і проситься - "стій" -
Чекати несила - я знаю - той місяць так знову не мій.
А тиша поглине мовчання, не чути вже шурхоту зливи,
Одне на душі лиш страждання - до рання - шепочуться ниви,
До ночі - погрозить знов степом й відкриється дике вітання
Вітерцю південного тихо, немов не спочатку - востаннє.
24.06.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2017
автор: VitaLina