[b][i](переспів польської релігійної драми)[/i][/b]
[b]Антоній Шандлєровський (1878—1911)[/b], як і його релігійна драма [b]"Марія з Магдали"[/b], мало відомі польському читачеві і ще менш відомі читачеві українському...
В літературу своєї доби Антоній Шандлєровський увійшов під псевдонімами Антоній Зєміц та Владислав Посвят. За скупими даними польської енциклопедії, уродженець землі Мазовської, Антоній Шандлєровський спочив у містечку Ґрохові (Польща) .
Політичні катаклізми суспільності змусили молоду людину звернути свій погляд і помисли у русло історії нашої християнської віри. Будучи людиною мистецького обдарування, поетом і драматургом, автором інтимної поезії та ліричної прози, Антоній Шандлєровський носив і сан священика. Звідси—джерело його поетичного мислення: віра у Долю, накреслену рукою Бога, пошуки відповідей на складні запитання буття в алегоричних образах богонатхненних книг. Польська енциклопедія вказує, що світська манера лірики молодого автора. її витончений, екзальтований ерос вростає своїм корінням у мотиви містико-релігійні.
Релігійна драма "Марія з Магдали"— правдиве тому підтвердження. Вона підносить на небувалу висоту людське почуття тілесної любові... і все ж над любов'ю тіла у кривавому двобої отримує гору Любов Духа!
Обравши за основу драматичні сюжети Нового Завіту, точніше, одну з апокрифічних версій, Антоній Шандлєровський не сліпо переказує Євангеліє, хоча й не перечить йому, а намагається з притаманним молодості максималізмом збагнути внутрішній світ героїв драми і вивести перед очі читачів постаті Ісуса Назаретянина, старця Лазаря, сестер Марії (Магдалени) і Марти та Юди Іскаріота, не просто як безсмертну легенду, що оживає на перехресті Нової Історії, а швидше як реальних людей, що діють і мислять у різних вимірах осягнення Духа.
Далекий від політичних інтриг свого часу, автор драми зображає конфлікт тіла і Духа на тлі соціально-становому, де за маєтністю стану і насолодою тіла (моделлю "утраченого раю на землі") ховається духовне сум'яття, а далі.... віровідступництво, зрада, згуба ближнього і, врешті, самогубство... Йдеться про образ Юди. Складний, психологічно загострений, багатогранний (з тремом самопожертвенної любові і приступами безумної ненависті) образ апостола-зрадника викличе у читача суперечливі відгуки.
Вдумливий читач у пошуках істини знову звернеться до Чотириєвангелія.
До сюжетного дерева "Марії з Магдали" прилучилися й інші розділи Нового Завіту: "Смерть і воскресіння Лазаря", "Ісус прощає грішниці", "Виявлення зрадника", "Синедріон постановлюе забити Ісуса". Щодо особи верховного первосвященика, законодавця— Синедріона (Сангедріона у А. Ш.), то автор недвозначно дає читачу зрозуміти, що служитель Бога і захисник Закону, котрий вступає у зговір з інтригою (будь-якого роду, в тому числі й політичною), перестає бути провідником Божої благодаті, перетворюється на знаряддя приземлених людських пороків і в кінцевому результаті служить руйнівній силі демона—Духові Тьми .
Ідея насильства під релігійними гаслами — демонічна, вона виправдовує людські жертви і братовбивчі війни, вона нищить цілі цивілізації, оскверняючи кров'ю Божі святині, її Кров'ю була переповнена Стара Історія, пролилася вона через вінця і в Історії Новій.
Єдиний шлях до спасіння особистості (а в сукупності особистостей — людської спільноти)— її духовне очищення, усвідомлення свого високого призначення бути "образом Божим", "небесним громадянином" Землі.
Ідея спасіння втілена Антонієм Шандлєровським у образах старого Лазаря та його сестри Марії (Магдалени). Навертаючи Магдалену на Божу дорогу, промовляє Лазар сокровенні слова:
[b][i]Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі
і щоб тоді нарешті
сама ти стала чудом!
[/i][/b]
Наче художник, похилений над портретом чарівної жінки, щедрими бризками барв і, водночас, тонким кінчиком пензля вимальовує автор головну героїню драми—то королевою... розкритою троояндою нічного ложа, то... найнижчою служебкою у стіп Ісуса; то зраненою львицею в жарких пісках пустелі, то сніжно-білою вершиною гори Кармелю...
Поетика "Марії з Магдали" заворожує, у ній є щось магічне, вона звучить як "Пісня пісень".
Є щось містичне і в долі Антонія Шандлєровського. Бог прикликав його до себе у віці Ісуса Христа. Твори молодого драматурга побачили світ вже після його смерті, зібрані в "Листах Антонія Шандлєровського" (Pisma Antoniego Szandlerowskiego: Т. 1.—IV.—Warszawa: Triumf, 1912—1914 ). Воістину, листи у вічність... послання нетлінного розуму, що перейшов у вищий вимір. Наче птахи з ирію, після довгого трудного лету, вертають вони на землю, аби розповісти землі про небесне...
... У захристі Львівського костелу Домініканів, де раніше містилася бібліотека музею історії релігії, скромно лежало на поличці заховане від людських очей видання "Листів..." Антонія Шандлєровського з підписом, автора на авантитулі четвертого тому. "Листи..." лежали, мовчали і чекали, коли надійде час...
Як автор переспіву зазначу, що працювалося над "Марією з Магдали" легко, світло, не побоюсь сказати—одержимо!.. Ночами не спалося—у пам'яті зринали уривки монологів і щеміло серце, передчуваючи трагічний фінал.
На закінчення додам: у кожному з нас воєдино сплелося і святе, і грішне... Шукаймо ж свою високу мету, серед безлічі доріг обираймо дорогу до Бога, приймімо у душі свої Духа Святого і молімося за відпущення гріхів.
Любімо Господа, Бога усім розумінням своїм, а ближнього свого, як себе самого! Нехай буде так...
[b][i]Ірина Вовк[/i][/b]
P.S. У драмі [b]"Марія з Магдали"[/b] є [b][i]4 дії[/i][/b].У кожній дії є кілька[b][i] з'яв[/i][/b].Буду публікувати по окремих з'явах, зберігаючи відповідну порядковість.
[i]Автор дякує за допомогу у підрядковому перекладі
[b]своїй матері Лідії-Надії Вовк[/b]
[/i]
[b]ДІЯ І[/b]
[b]З'ЯВА І[/b]
[i]Магдалена сама. Сидить у повені думок.
Відчиняються двері. Входить Лазар.
Кладе руку на голову Магдалени.[/i]
[b]Магдалена[/b]
[i](поривається з окриком)[/i]
Брате мій коханий!
[b]Лазар[/b]
[i](похиляється до перс). [/i]
О моя Магдалено!
[i](Завмирають в братніх обіймах.) [/i]
Я надто втомлений, хай трохи відпочину.
[b]Магдалена [/b]
Сядь... відпочинь, мій брате...
[b]Лазар[/b]
[i](зажурено)[/i]
З кожним роком, днем
моя до тебе довшає дорога...
В твої пороги входжу несміливо...
Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...
[b]Магдалена[/b]
[i](задумано)[/i]
Далекою твоя дорога стала...
Не тою, що була колись давніше...
Чи ти забув?
[b]Лазар[/b]
Про що, о Магдалено?
[b]Магдалена[/b]
Про ті дороги,
в які зі мною вирушав без втоми...
Тоді була я ще дитям—згадай-но...
[i](Горнеться до нього.) [/i]
Коли тремтяче
мені на голову ти клав свої долоні,
і в ніч погідну, ясну
розказував дива про світ наднебний...
Бродили разом ми по луках росяних
і по полях безкраїх...
Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
наче трем, таємні...
По світлій хмарці місячного сяйва
втікали до зірок—о чуда... чуда...
ти осягнути дав мені! І все це
від Тебе мала я—від Тебе!
[b]Лазар[/b]
Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
і щоб тоді нарешті
сама ти стала—чудом!
[b]Магдалена[/b]
Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
коли нашіптував слова ці чародійні—
як билось серце... як палали скроні...
і зблідло як уста мої дрижали...
[b]Лазар[/b]
Чув то, чув...
О як же був на той час я щасливим!
Тим часом...
[b]Магдалена[/b]
Що, брате?
[b]Лазар[/b]
Померкли сни мої... Видіння відступили...
і золоті мої надії на тебе -
зів'яли... зблідли...
[b]Магдалена[/b]
Що кажеш, брате!
[b]Лазар[/b]
Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
а ти—до пилу темного припала...
устами притулилась...
[b]Магдалена[/b]
Устами притулилась, а не серцем!
[b]Лазар[/b]
Забруднила шати..
[b]Магдалена[/b]
[i](гаряче) [/i]
Та духа глибини—не покаляла!
Вмирало серце з голоду... волало...
кричало щастя! В безумі облуди
гонилася за ним... А голос твій
дзвенів мені у вухах, повнив груди,
як дзвін, що йде від неба до землі:
"Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
Шукала—марно.
[i](З болем.) [/i]
З лопухів іржавих спивала каламуть,
хоч прагнула роси криштальної, небесної!
[b]Лазар[/b]
[i](з недовірою) [/i]
Чи ще тобі і зараз
він—Юда з Каріот—квітучим келихом?
[b]Магдалена[/b]
Його кохаю... кохаю!
[b]Лазар[/b]
[i](з притлумленим болем) [/i]
Померкли сни мої... Видіння відступили...
[b]Магдалена[/b]
Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
що ти з душі моєї випрядав,
тепер шукаю в ньому я для себе.
[b]Лазар[/b]
Ні... Магдалено, ні!..
[b]Магдалена[/b]
Його кохаю—він мене кохає!
Сьогодні Юда учти зажадав...
Ти будеш на ній... правда?..
[b]Лазар[/b]
Інший шлюб...
Я іншу учту вимарив для тебе.
[i](Встає.) [/i]
Що ж, коли ти мислиш
при Юді своє щастя—будь щаслива...
[i](Цілує її в чоло.)[/i]
О, який бо інший я снив для тебе шлюб!
[i](Виходить.)[/i]
За виданням: Ірина Вовк.[b]Марія з Магдали[/b](драма). - Львів:Логос,1995.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744919
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 06.08.2017
автор: Сіроманка