крізь серпневу задуху плисти поміж берегів львівських вуличок імітуючи спокій
коли напередодні осені повертаються всі зниклі безвісти на самотні перони пам’яті
це так схоже на нас – усередині себе самих бути ким завгодно але тільки
не справжніми..
обіцяю собі не писати більше жодного слова і зумисне не дотримуюсь обіцянки
мовчання – ідеальний шантаж допоки дійсно немає чого сказати окрім вже сказаного
висне місяць новонароджений понад нашими снами неоновим знаком питання –
час дати відповідь стовідсотково правдиву навіть коли до запаморочення моторошно..
про те що наші серця немов водолази у пошуках потопельників занурюються дедалі глибше у тіло
і з кожним роком шанси на співпадіння зустрічі критично меншають
про те що перші тоненькі зморшки вже лягають мереживною вуаллю на лоба
про те що оточуючим насправді немає жодного діла до наших секретів..
і поки ми вдвох немов каскадери перестрибуємо з вечора п’ятниці в обійми суботи
поки завтрашній ранок іще належить до беззаперечних істин
я дякую нашому меланхолійному та ревнивому Богу
за те що ношу
твоє ім’я попід своєю ключицею..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744863
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2017
автор: Из песка и тумана