Два погляди

Картина  -  "Лебеді,  які  відображаються  у  слонах",  
Сальвадора  Далì.

[i]Диптих  написаний  у  співавторстві  з  
[b]Іриною  Лівобережною,[/b]  
за  що  моя  їй  щира  подяка.[/i]


[b]Текучість[/b]

То  що  ж,  у  цьОму  світі,  "воля"?..
Ти  дуже  хочеш  знати,  теж?..
Ми  вільні  -  обирати  ролі?..

Себе,  у  грі  "Смішні  та  голі",
Вмуровуємо  в  гірші  з  веж.

     У  нашій  волі  -  обирати,
     Чи  нам  дивитись  в  Божім  світі  -
     У  вир  подій...а  чи  загати
     ПопЕред  очі  будувати,
     І  в  сірості  убого  скніти.

     А  Всесвіт  -  бал  різномаїття!
     І  все  -  цілком  єдине  в  ньОму;
     Так  дивно  -  це  не  розуміти!..
     (Мабуть,  гостріші  в  цьОму  діти!)
     Картина  це  підтвердить,  знову.

             Незвичний  погляд  це  карниз,
             Де  тлін  втрачає  владу  рис...
             Далì,  звідтіль,  дивився  вниз.


І  бачив  звідти  [i]надтекучість  -[/i]
Подій  та  форм,  і  суті,  фарб...
Багато  хто  б  хотів  торкнутись  -
Отих  речей,  в  них  взяти  участь,
Та  страх  шепоче:
[i]-  "Ні,  не  варт!.."[/i]

     На  вухо,  він:
     [i]-  "Постій  в  сторонці!..
     Дивись  у  темінь,  бо  ті  фарби  -
     Яскраві  надто!..  ти  не  в  змозі
     Їх  осягнути;  краще  в  позу
     Ти  стань,  щоб  їх  ігнорувати!..

     Нехай  проходить  світ  повз  тЕбе,
     Слонів  стриножать  хай  "герої"!..
     Безпечніш  -  не  дивитись  в  небо,
     І  в  лебедях  нема  потреби!.."[/i]

     Страх  домінує  над  тобою!

             Жени  йогО,  повз  опір  криз!..**
             Бо  у  житті,  за  призом  -  приз...

             Наважся  тільки,  озирнись!

############

[b]Спокій[/b]

В  полотно  вдивляєшся,  Поет.
Світ  фантазій  –  благодатна  тема;
Розум  там  заточує  стилет,
Та  в  безумстві  пишуться  поеми.

…Лебеді  –  мов  кручені  вужі,
Серед  голих  скель  та  сухостою…
Часто-густо  ходиш  по  межі,
Чисте  –  тільки  небо  над  тобою.

Що  тобі  спокОю  не  дає?
Що  тривожить?  Що  тебе  страхАє?
…Озеро  перлинно  виграє.
Роздуми…  і  хвиля  затихає…

Ледь  колише  пір’я  вітерець.
Я  присплю  лебідку,  тихо-тихо…
Чом  зусилля  зводиш  нанівець,
Та  у  чому  ти  вбачаєш  лихо?

Чом  лякають  тіні  в  глибині
Тих  створінь  величних  та  вухатих?
То  ж  не  крокодили  там,  на  дні,
А  слони  –  великі  дитинчата.)))

Озирнись  -  на  розуму  межі.
ВИвільнись.  Де  страх  тримає  душу,
Всі  вузли-загати  –  розв’яжи,
Заборони  –  з  легкістю  пострушуй.

**  -  маються  на  увазі  гострі,  хворобливі,  
стани  психіки

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2017
автор: 8 КороЛев