ах, я впізнав! ти таке відчуття прохолодне!
ми дивилися мовчки, професійно так одне на одне. –
ми дивилися лиш двома з 4 великих озер:
я – правим, мов той, що цілиться,
на жаль, в твоє ліве око.
ти сказала: це трохи жорстоко.
авжеж.
але ж, дитинко, ти не знаєш, до чого веду.
поглянь: он велика землерийна машина
та, що озеро вирила – як ти її назвеш?
до речі, тут було втоплено ужгородську молоду;
а назвали: на звалище. залізна така землерийка,
що працює з ефектом кеплера-доплера,
а танцює, мов звійка, крутійка,
божевільна повітряна змійка.
розумієш? так помирають всі,
що народилися в лісі, баньші та все-партизанші –
не плач. я їй дав все, що мав,
ще й 100 грам на таксі;
моє серце померло.
та ми, православні шіватаїнші,
заколотимо – то я вже бачу,
бо три дні то у себе кручу, а в голові колочу:
ми заквасимо безліч
ще святих, золотих та священних речей;
а добудемо ще й математику,
й мед поезії з цього усього – кажуть мені: океану
– я не знаю навіщо. стривайте,
що там за ґвалт погляну.
бульдозер, собака, як всі вавкодави,
готовий порвати до сонця, до слави;
так мені бачиться, вже й кухвайку на грудях рве –
так, ніби хоче зачепити когось за живе.
ет, не поет. ну, позер, то й позер –
лиш позирає, таки пожирає бутерброда, що в мене в руці,
підсліпуватими очима лизоблюда:
ще й танцює під нашу сопілку, мов китайський гіпнотизер,
аж до смаколиків очікування чуда –
грай, тузику-вовтузику, візьми того позера,
нехай йому цей світ зав'яжеться вузлом.
привіт йому від відьми цього озера,
адже серце її – не залізо на злом,
а добро, що панує свавільно, на всяк лад попихаючи злом,
як вона каже: я, перша й остання еяф'ятлайокудль
цього озера, найласкавіше повеліваю:
американці п'ють пиво, німці співають йодль,
українці вбивають час, курять люльку,
і тихенько лягають скраю
за твором: bulldozer, iggy pop
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2017
автор: norton