так зайвими слова стають в нас мимоволі,
чи просто то мовчання у душі забралось.
так глибоко під шкіру, образами із долі,
чи просто то вінками, сумними заплелось.
...........
пророцтво не чекати, втекти якнайскоріше,
від бід нерозуміння, ти більше вже не мій...
і все це мимоволі, в секундах яскравіше
шепоче тихо вітер, шаленості зумій...
зітерти все на порох, усі ці недомови,
цю клітку із розмови, нестриманий урок.
одна маленька вічність у погляді одному.
я більше так не можу, зроби рішучий крок...
...........
бо зайвими слова, стають в нас мимоволі,
чи й ми чужими стали, в мовчанні із зірок...
так глибоко під шкіру, безвимірно поволі
залишитись жалями... кайдани із думок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744383
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2017
автор: Квітка))