Відчиняю вікно. Янгол кинув взуття
На траву під вікном і заліз в моє ліжко.
Що ж йому? Що ж йому? В нього вічність - життя.
І на дотик в штат неба гарнюсінькі ніжки.
-Розбуди мене в сім.
-Що ж, манюня. Лягай.
Бачу, в шафу заліз і сукенку шукає,
Що вдягала в садок.
-Що ж, доросла. Бувай.
І цілує мене. І мене обнімає.
А на ранок... А я!.. Семирічне дитя!?
Розбудив мене в сім!? Що ж! Сама я просила.
Все би добре. Та... Дуже велике взуття.
Піду боса! Злечу. Вкраду в нього всі крила!
Він зробив як малесенька Віда просила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744136
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2017
автор: Відочка Вансель