Дивлюся у очі. Читаю не бачачи літер,
Втопаю повільно в зіниць голубі оксамити.
Душа мов пір’їна легенько злітає на вітер
У всесвіт, і сили немає вже все зупинити.
Затягують глибше оті невідомі Бермуди
Кидають у прірву, ще для когось звільняючи місце.
Я знаю для мене його там ніколи не буде,
Там зорі колючі колишуть закоханий місяць.
Це життя тільки мить, безцінна в ній кожна хвилина,
Влюбляюся вкотре, чекаю небесної манни.
Бо я ж людина. Я лиш тільки маленька людина,
А людині любити було завжди притаманне.
Парище 2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744059
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський