Обважніли золотаві ранки,
Вітер віє й зворами гуде.
Шляхом у розіспані світанки
В попілаві далі думка йде.
Ще незнаним світом серце марить,
І очі випивають далечінь.
А по небу плинуть білі хмари
За собою тягнуть сіру тінь.
Скаче в грудях серце невтоленне
Так, наче не обїзджене лоша.
І стоїть немов заворожена
Терпким трунком дихає душа.
Парище 2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744032
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський