Його достаток дозволяв йому дозволити собі все! Він бачив найвіддаленіші куточки світу, він побував у самих екзотичних країнах. Він міг дозволити собі обідати в найкращих ресторанах, роз’їжджати на дорогих авто. Та він знав тільки одне за гроші не купити тільки кохання. Та йому це і не потрібно було, кохання було при ньому. І він знав, що воно щире. Не так як буває в теперішньому світі, коли все за гроші, продажне підле і темне. Кохана була з ним завжди, ще в часи, коли він був звичайним хлопцем, коли він тільки починав помаленьку ставати на ноги.
Але суть не в цьому. Він був відомим, його знали в країні тай далеко за її межами, він підписував вигідні контракти, рисувався на обкладинках глянцевих журналів, він був успішним, молодим і щасливим.
Та як завжди в цьому світі, нічого так просто не буває, завжди за кутом його чекали конкуренти. Які тільки й надіялися на те, щоб він поступився, щоб помилися десь, щоб прогорів.
Їх заздрості не було меж. Чому він так легко всього досягає. Чому в нього так багато пріоритетів. Що він знає такого, чого не знають вони.
«Він ж такий молодий, він обов’язково прогорить», - часто любили повторяти конкуренти в пориві заздрості. Вони шукали шляхи, щоб допомогти йому поступитися, старалися зробити йому ведмежу послугу. Фіктивні контракти, неблагонадійні клієнти, та він завжди знаходив компроміси, завжди виходив сухим із води. Весь час він боровся, боровся з собою, боровся з ними боровся зі всім світом, ще з дитинства він навчився, що коли навіть спіткнувся, то піднімись. Піднімись і йди, йди докладаючи ще більше зусиль, мета вже близько. І чим більше стає перешкод тим ближче ціль.
Та конкуренти так не думали, вони старалися все більше і більше вставляти йому палки в колеса. Тихо сміючись в комірці білих сорочок, єхидно подаючи руку. Заздрість доводила їх до безумства, вони мов хижі гієни нападали зі всіх сторін, мов скорпіони старалися вжалити в болюче місце. Та інстинкт виживання ніколи не давав йому здаватися.
І ось під час одного успішного підписання контракту, після всіх формальностей, після прийому влаштованого на честь цієї події, він повертався додому. Кохана сиділа поруч лагідно дивлячись на нього.
Підписання цього контракту було останньою каплею, конкуренти вирішили діяти гостро, жорстоко. Було узгоджено, що ціна за успіх – смерть. Ціна заздрості – смерть.
Коли він повертався додому, їдучи по темній вулиці, невідомий автомобіль з відомими конкурентами на швидкості підрізав його авто, машина втратила керування і з’їхала на обочину, перевернулася і продовжуючи рух врізалась в дерево.
Конкуренти навіть не зупинилися, воно поїхали не озирнувшись, поїхали навіть не задумавшись до чого привели їхні вчинки. Вони так вирішили, так вирішила їх заздрість.
Десь за декілька кварталів і за декілька хвилин в майбутньому вони стоятимуть і куритимуть дорогі сигарети,обговорюючи, свої плани.
Заздрість ніколи не призводила до чогось доброго і світлого, її підґрунтям завжди були самі темні помисли і в наслідок цього вчинки.
Сьогодні заздрість призвела до смерті, по крайній мірі так думали конкуренти, вони були впевнені, що позбулися його, впевнені, що одним махом перейшли всі перешкоди. Та ніколи заздрість не допомогла в досягненні мети. Вони не врахували лиш одне.
Він не привик здаватися…
Він навчений виживати…
Він готовий боротися за життя.
***
Шикарне авто, чорного кольору, мчалося по пустій, оповитій темрявою, нічній дорозі. За кермом сидів успішний молодий бізнесмен, в якого усе в житті склалося. Гарне авто, процвітаючий бізнес, молода, неймовірної краси дружина, яка кохає його понад усе. Чого можна ще побажати чоловікові.
Він тримав кермо, слідкував за дорого, вдивляючись у темряву, куди могли осягнути фари своїм світлом. Кохана сиділа поруч. Її чарівний погляд лагідно зупинився на ньому. В очах було стільки любові, стільки не прихованої пристрасті. Як сильно вона його кохає, знає тільки вона і небо. А може й тільки вона.
Темна дорога так і кликала їх мчатися вперед. Вперед, подалі від цивілізації. Кудись в невідомий, але такий бажаний куток, щоб кругом не було метушні залюднених нічних вулиць міста, оп’янілої, від алкоголю і шумної музики, молоді. Просто вони удвох. Лише тільки удвох і небо, небо з зорями може залишитись.
***
Він щойно підписав успішний договір, який принесе в майбутньому чималі прибутки і тепер повертався додому. Вона завжди була поруч, в скрутну хвилину, чи в час радості. Завжди тримала його за руку, не даючи впасти, будучи такою ніжною і тендітною, вона була опорою, водночас міцною і непохитною. Не дивно, кажуть, що жінка в сім’ї голова, а чоловік шия. Вона була тим центром його надхнення, тим осередком генерування бездоганно точних дій і вчинків, які привели до такого успіху. Вона – його ангел.
Тихий шум мотору заколисував, але його очі були широко відкриті і стежили за кожним рухом на нічній дорозі. Раптом звідки не візьмись, з-за повороту вискочила іномарка, не вмикаючи світла фар, вона підрізала його автомобіль, кермо несамовито крутилося, він намагався повернути керування та було уже надто пізно, авто втратило контроль, його розвернуло на місці, швидкість не позволила загальмувати, воно перевернулося, по інерції продовжуючи свій рух врізалося щосили у дерево. Просте другорядне дерево, ніколи навіть не підозрювало, що цієї ночі його чекатиме така участь.
Авто нарешті зупинилося, а з ним раптово зупинився і цілий світ. Ніби і зорі раптово померкли.
***
Яскраве сонячне світло розбудило його. Він примружився і подивися у вікно, невже просто жахливий сон, легко зітхнув він. Повернувся, ніжно провів рукою по її тілі. Обійняв. Як радісно, що тільки сон.
Легенько поцілував у щоку, стараючись не розбудити. І просто лежав насолоджуючись моментом, будучи привороженим її ангельською красою, неймовірно яскравим сяйвом, яке випромінювала вона.
- Кохана, що б я без тебе робив, - тихенько прошептав він її на вухо, знову лагідно поцілувавши.
Вона не прокинулася, продовжувала тихенько сопіти у сні. Він ще міцніше обійняв її.
- Яке щастя, що ти поруч, як я тебе кохаю! Ти ж знаєш. Ти в мене найкраща, - тихо шепотів він, не відриваючи погляду від її неземної краси, - ти мій ангел, моя красуня, моя наймиліша.
Він говорив їй компліменти, лагідно цілував її, стараючись не розбудити. Вона лише ніжно посміхалася, крізь сон. І ця усмішка була найчарівніша у світі, найтепліша. Її вії, такі довгі і гарні, що важко було відірвати від них погляд, легенько колихнулися, наче від подиху теплого вітерцю. Лагідне і шовковисте волосся легенько спадало на плечі. Він знову, як юний і зовсім недосвідчений хлопець закохався. Та хіба можна було закохатися більше, ніж він зараз її кохає. Більшого та щирішого почуття просто не існує в природі.
Так приємно було лежати збоку, просто насолоджуючись її неземною красою, так хотілося розтягнути цей момент на вічність, щоб він ніколи не закінчувався, щоб час просто зник. Зник, залишивши їх удвох.
Вона розплющила очі. Такі глибокі і безкрайньо сині. Такі заворожуючи загадкові, та такі рідні.
- Коханий, я тут, я поруч, - прошепотіла вона. А голос її здався чогось таким далеким,- все буде добре, я поруч, тримайся.
- Не зрозумів? – здивовано прошепотів він.
- Коханий, я поруч, все буде добре,- знову тільки й повторила вона.
Раптом світ почав мінятися, картинка спочатку стала темнішати, а потім поступово почала набирати якоїсь неземної яскравості. Сяйво здавалося таким потойбічним. Але водночас теплим. Воно ніби кликало до себе, ніби й можна було його відчути на дотик. Він не міг зрозуміти, що трапилося, чого все так раптово міняється, куди пропадає ясність думок і чому так раптово невідоме тепло огортає його тіло.
Її образ почав танути у невідомому сяйві. Він втрачав чіткість. Поступово зливаючись з цим потойбічним і загадковим сяйвом.
- Кохана, що трапилося, - прошепотів він, уже не бачачи її. Потім повторив цю фразу значно, голосніше, а втретє зовсім прокричавши її, звертаючись до сяйва.
Раптом її силует знову почав появлятися, він був ще яскравіший ніж невідоме сяйво. Можна сказати, що він і був світло, єдине варте уваги світло. Навіть сяйво якось потухло при його яскравості. Силует коханої ставав все виразнішим і виразнішим. Поступово знову повертаючи її до нього. Вона підійшла, лагідно обійняла його і промовила:
- Ти повинен повернутися!
- Що? – здивовано запитав він, - я тебе зовсім не розумію.
- Ти повинен повернутися! – ще голосніше сказала вона і штовхнула його в груди, біль від поштовху був такий, наче блискавкою пронизувало все тіло. Його відкинуло назад.
- Кохана, що ти робиш? – запитав він, - це ж я!
- Ти повинен повернутися! – зовсім голосно прокричала вона, знову щосили вдаряючи його в груди. Блискавка від удару знову пробіглася тілом, та з такою силою, що перехопило дух. Повітря не хватало. Він почав судорожно хапати його легенями, та не міг, ще один розряд блискавки.
Він вдихнув. Набрав повні легені повітря, світло раптово відступило. Пропало так само несподівано, як і появилося, але тепло залишилось. Якесь таке знайоме тепло, гарячий дотик ніжних рук, таких коханих і таких лагідних.
Що може бути краще за це тепло. Це приємне відчуття огортало його цілого, наче тепла ковдра холодної зимової ночі.
***
Він розплющив очі, не знаючи скільки часу пройшло від того моменту. Все тіло боліло. Повернувши голову він побачив капельницю яка стирчала з його руки. Раптово все стало на свої місця. Світ не відпустив його. Вона не відпустила його.
Над нам нахилився немолодий лікар.
- Лікарю, де моя дружина? - стурбовано прошепотів він, - з нею все гаразд?
- Все добре, - відповів лікар, провіривши вміст капельниці, - вона не постраждала, основний удар прийшовся на вас. І щоб ви знали, це вона викликала швидку і витягнула вас авто.
Ось звідки появилося це тепло, цей стан захищеності від всього світу. З нею все гаразд. Він видавив з себе усмішку, хоч для цього прийшлося добре постаратися. Та ця усмішка була найщирішою у світі. Зз нею все гаразд.
- Ваша дружина відпочиває в сусідній палаті, не хвилюйтеся. Вона довго не відходила від вас, а в кареті швидкої допомоги, навіть не відпускала вашої руки, весь час плачучи.
- Вона повернула мене з того світу, - тихо прошепотів він і стомлено заплющив очі.
Лікар пішов, зачинивши за собою двері палати. І тоді він заплакав, самими щирішими слізьми, які тільки коли-небудь бачило людство, сльози щастя, радості, кохання.
Він не міг собі усвідомити, що могло би статися, якби її не було поруч, якби її ніжні руки, не витягнули його з авто. Та ще більше його лякала думка, що її могло не стати. Життя не варте уваги, якщо воно не супроводжується щирим коханням.
Кохання врятувало життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743953
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2017
автор: Володимир Ухач