Так трапилося, що я маю аж 8 дітей, з яких 4 доньки і 4 сина. Всі мої діти дуже талановиті, хоча не всім і вдалося поки що дійсно реалізуватися повністю. Та я всіх їх люблю і навіть пишаюсь ними, бо кожний з них на свій манер, але пішов в чомусь далі за мене.
Так трапилося, що враховуючи вік моїх дітей, старшій доньці зараз 56 років, а молодшому сину 22, я мав справу за своє життя фактичне з 4 різними поколіннями. Кожне з них мало особливості і примушувало мене кожний раз дивуватися як саме це проявлялося.
Так трапилося, що не зважаючи на те, що я фактично 15, а де-юре 10 років виховував двох молодших синів сам, якраз з ними у мене зараз є найменше порозуміння, бо, напевно, їх відрив від мене з точки зору менталітету покоління найбільший. Але мені залишається тільки радіти цьому. В той же час найбільше порозуміння у мене є із другим сином. Чому? Нехай це буде за межами цієї розповіді.
І от ми із цим сином зустрілися для спілкування, бо я попросив його про таке, адже мені здалося, що за півроку вже з’явилася така потреба у обох. І була гарна довга бесіда.
Донька сина, Соломія, народилася на початку 2013 року. Таким чином, їй зараз вже 4,5 років.
Чесно кажучи, коли я її вперше побачив, то у мене промайнула думка: «Ну от, в нашому роду іде наступний етап входження у Шосту Вертикальну Расу!», але я собі назавжди забороняв застосовувати свої Здібності і дивитися її майбутнє, а коли це так чи інакше відбувалося у розмовах з її мамою, то я щось плів в межах очікуваного. І з сином в подібних ситуаціях так робити я не міг і не робив, бо він має свої гарні Розширені Сенсорні Здібності і, безумовно, зразу виявить мою димову завісу.
Я не бачив Соломію півроку. Час від часу син викладав у Фейсбук фотокартки про життя своєї сім’ї, але я старався дивитися їх нашвидкуруч, щоб часом мимоволі не зачепити інформацію, яку не треба чіпати. А тут він виклав блок фотокарток про експериментальні подорожі його сім’ї на електрокарі, то я мимоволі більш уважно почав роздивлятися їх. Побачив онуку Соломію. Вона витягнулася ростом, я зупинився на розгляданні її і раптом немов вона мене із фотокартки окликнула. У мене зразу в думках пронеслося: «Ого! Та це вже є Та дівчина!». І втік від інформації.
І от, під час нашої довгої зустрічі із сином я немов між іншим нейтрально запитав:
- Ну, як? Соломія дає вам прикурити?
Син посміхнувся і сказав:
- Ще як дає! Розкажу тільки один приклад, а таких прикладів майже кожний день серії.
Мені залишається тільки переповісти його розповідь, бо, як по мені, то:
- Це неймовірно гарна ілюстрація до того, яке покоління в Україні іде на заміну своїх батьків;
- Є рація тим, хто прочитає мою розповідь, уважно придивитися до свої дітей та онуків і, якщо у вас є достатньо розуму та доброзичливості, радіти за них, перебудовуватися під них, а не калічити їх своїми кондовими переконаннями та ідеалами.
Сім’я у сина дружня і доброзичлива і має вже певні традиції. Як в кожній сім’ї, я переконаний, це є. Принаймні: так повинне бути.
Одна із традицій в сім’ї сина полягає в тому, що вони роблять закупки їжі на тиждень, частіше у «Фоззі». Часто це роблять виїжджаючи на авто втрьох, і при цьому, є така домовленість, яка стала традицією, треба завжди купити доньці якусь іграшку чи щось таке інше, дитяче.
Вони приїхали у «Фоззі», почали робити закупівлі, десь на середині процесу купили доньці іграшку, яку вона вибрала, і продовжували далі робити свою справу. Донька при цьому обходила секцію іграшок і роздивлялась все те, що було виставлене там.
От вже возик наповнений їжею, треба іти до каси, і тут донька каже:
- Тато! Мені дуже подобається оця лялька! Купи мені її!
- Доню! Ми з мамою купили тобі те, що ти захотіла. У нас є домовленість, ти ж пам’ятаєш. То давай зараз домовимся так: наступний раз, коли ми приїдемо купувати їжу, то ми і купимо цю ляльку. Добре?
- Добре, тато!
Наступного дня батьки пораються по господарству, мама готує, як завжди, гарну вечерю, бо тато тільки що привіз доньку із дитячого садочку, донька тут же грається з іграшками і, здається, не звертає уваги на розмови батьків. Сім’я живе в садибному будинку, перший поверх – це велике приміщення, де є умовні зони вітальні, кухні, їдальні і бару.
З’ясовується, що вчора щось не докупили і треба було би це виправити. Син говорить дружині, що це зробить.
Ранок наступного дня.
Син починає збиратися, щоб відвезти доньку в садочок, а це треба їхати в інше село, десь біля 20 кілометрів, і тут Соломія каже, що вона не хоче їхати в садочок. Мама і тато починають її умовляти, вона стоїть на своєму, а потім каже:
- Ну, добре! Тільки після садочка ми не зразу поїдемо додому!
- І правда! – каже мама – нам же треба дещо докупити!
- Добре, доню! Ми з мамою приїдемо разом тебе забирати, а потім поїдемо в магазин, бо нам треба дещо купити!
Забрали доньку із садочка, починають їхати до магазину, і тут Соломія каже:
- А може нам краще поїхати у «Фоззі»?
- Так! – каже син – краще поїхати туди? Ти згодна? – питає у мами.
- Так! Трохи довше їхати, але там точно є те, що нам потрібне!
Приїхали.
Роблять покупку.
Донька ходить і демонстративне байдуже двічі обходить навколо секції іграшок. Неквапно зупиняється напроти ляльки, яку їй позавчора приглянулася, і кличе тата. Той підходить до неї разом з мамою.
- Тато! Ми ж тут були позавчора, так?
- Так.
- Отже, ти тоді сказав, що наша поїздка до магазину буде наступного разу. Це ж наступний раз, так?
- Так. – батьки вже дивляться один на одного в очікуванні.
- Ти тоді сказав, що наступний раз обов’язково купиш мені оцю ляльку. Так?
- Так. – Син вже розуміє, що потрапив у лещата.
- То треба купувати її, тато!
І батьки купили цю ляльку, хоча вона і дорого коштувала, бо зрозуміли, що донька ретельно спланувала цю операцію.
Цікаво, а що буде вона планувати та реалізовувати коли виросте?
29.07.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743942
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2017
автор: Левчишин Віктор