Було сімнадцять, стало – сімдесять,
Роки уже зібралися у вирій…
І на чолі поставили печать,
Сховали дні, які були щасливі.
Але, чомусь, вертає пам'ять дні,
Що горнуться до серця, як лебідка.
І особливо ті, які мені,
Лоскочуть серце спогадами зрідка.
О, дні, мої! Лишилось скільки вас?
Чи з вами зможу все іще згадати?
Хоч час летить, він невблаганний - час,
А я ще хочу щастя перебрати.
Може не все, а тільки головне,
Кохання миті і пихатість діда…
Невже, роки, позбавите мене,
Щоб я ще раз ці радості відвідав?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743908
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.07.2017
автор: Віталій Назарук