[b]Померкли вже тумани Авалону,
Артура вже немає.
Ніхто ,як всемогутній Мерлін,
Блискавки у небо не метає,
Дерева не говорять,
Вже нема друїдів.
Природу вже ніхто не поважає,
Їх духи помсту людям
За зневагу гублять, як вогонь людей.
Чаші Грааля ніхто не знайде,
І король-Ворон вже наврядчи прийде.
Колись священні ріки і ліси,
Святі, як боги предків,
Гинуть, помирають.
Свята як кров землі,
Як житниця Сварога,
Земля немов востаннє
До людей як до богів взиває.
І водяний з русалками
від тих людей страждає,
І саламандри. як вогонь. палахкотять,
І духи, наче сіль землі,
Сильфіди, і повітря,
Людина їм ,немов списове вістря.
Людина вже природу проклинає.
Природа ,як востаннє помирає,
І духи тих стихій, що постраждали від людини,
В людей забирає останні години.
Дріади не танцюють у лісах,
І фей немає, лиш в казках,
Як ріки всохнуть , і земля не дасть плодів,
І голод прийде на слов'янські землі,
Тоді згадаємо богів, і духів ,що в священних текстах,
І будемо молитися до янголів стихій,
І Мерліна, і Ворона будем, як святих ,молити
Тоді як крик, що серед ночі,
Подивимося Воронові в очі,
І підійме він руки до небес.
І потечуть як води неба ріки,
І заростуть пустелі лісом,
І сяде він на предковічний трон,
Як наймогутніший з ворон.
І буде дві релігії в одну:
Прадавня-вічна і сучасна[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743856
Рубрика: Містика
дата надходження 28.07.2017
автор: Ростислав Мельничук