Так хочеться сісти у невідомий потяг,
Зустріти випадкового сусіда по купе,
Вечеряти разом, з коньяком, а потім
Щиро говорити з ним про життя своє!
І оголити душу, зняти той тягар,
Що накопичився за довге таке мовчання,
І бути розкутим та наївним як школяр,
Який вже вдало пише оповідання.
А потім вийти на станції Нікуди
І радісно обіруч із Сповіддю іти
У Невідомості ліс, де не бувають люди,
Де панує світло без мерехтінь пітьми.
І горілиць на галявині на спину впасти,
Дивитися скрізь гілля дубів на синь неба,
Всім своїм їством пити звільнення щастя,
Бо себе в собі ховати вже не треба!
А прокинувшись нарешті у своєму ліжку,
Закритими очима пити цей гарний сон,
Розуміти, що твого бажання книжку
Твоя мрія давно вже взяла у полон.
26.07.2017
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743835
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.07.2017
автор: Левчишин Віктор