Туман весь світ заполонив,
Як пам’ять – сум мій за тобою,
І згадки знов гудуть прибоєм
З незайманої далини.
Хто порозводив нам шляхи
На різні градуси й широти,
Щоб їх наповнити без квоти
Гірким благословенням схим?
Я з задзеркалля раз-по-раз
Немов у казку повертаю…
Ходімо, люба, знов до раю,
В нім так не вистачає нас!
Там неба ніжний оксамит,
Там парку древнього алеї,
Там наших мрій такий політ –
Не справитись ніякій феї!
Давай-но підемо туди –
І не оплакувать руїни,
А побажати юній зміні
Кохання сонячного й див.
Нехай вони позаздрять нам
За золоту сторінку долі.
А їхнє – ще у Божій волі,
Що дано випити до дна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2017
автор: stawitscky