Волинь моя люба, чому ти не снишся мені?
І дня не минає, щоб я не згадала про тебе...
Мені б пригорнутись до твого блакитного неба
І полем зеленим пройтися, бодай увi сні...
Сумує душа за красою твоїх квіточок,
Простеньких та лагідних - ніби це мамині руки...
Так болісна серцю моєму з тобою розлука,
Та доля мені на чужи́ну обрала квиток...
Не ваблять мене чужоземні глибокі моря.
Над Стиром рідненьким - вербою схилитися хочу...
Ти - жінка, то ж знаєш, яке воно серце жіноче...
Йому на чужині не мила й на небі зоря.
Волинь синьоока, ні з чим не зрівняна краса -
І в сонячних днях, й в дощового концерту мінорі...
І в щасті своєму, і в радості... в сумі і в горі -
До тебе любов ні на крихту, в душі, не згаса...
Так рветься до рідного міста пісенна душа -
До вуличок древніх, де Леся сліди залишила...
Усе на цих вуличках серцю жадане і миле,
І серце моє, на чужині, у згадках, втіша...
Приснись мені, люба, зроби подарунок такий:
Візьми мою душу, в моїх сновидіннях, - до себе...
... Молюся за спокій... щоб мирним було твоє небо,
Бо й в тебе, кохана, сьогоднішній час - нелегкий...
На щастя - жінки ми... а сила жіноча у тім -
Що стерплять усе, у мінливо-жорстокому світі!..
... Нехай мою пісню зі Сходу несе тобі вітер:
"Довіку для мене ти будеш - промінням моїм..."
На фото - рідне місто
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743639
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.07.2017
автор: Елена Марс