Вони скандують хліба і видовищ
І посилають нас на вірну смерть –
Голодна зграя жадібних чудовищ –
Що нас сприймає за погану чернь.
Вони рахують грані діамантів,
А нам дарують зачерствілий хліб,
Тримають нас, неначе арештантів,
Кидаючи загиблих у окіп.
Вони їдять із золотих тарелів
І ангельський для них лунає спів.
Під арф смарагдових звучання трелей
З криштальних чаш п’ють сльози матерів.
Вони нас посилають прямо в пекло,
Самі же ніжаться, немов в раю.
А страх у грудях б’ється так нестерпно,
Коли на смерть стоїш в тіснім строю.
Вони дарують нам страшну свободу –
Закриють рот і пригрозять: «Заткнись!».
Не хочеш йти у ліс, іди у воду.
Не хочеш вішатися – то втопись.
Вони царі, а ми підзвітні пішки
Привикли до наказів із гори.
Щовечора, лягаючи у ліжко,
Чекаємо команди – «Йди помри».
Нам вже набридли їхні пропаганди,
Щоб мати лила сльози за синів.
Самі виконуйте свої команди!
Ваш час минув. Ваш час давно вже стлів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743589
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 26.07.2017
автор: Володимир Ухач