Маєш втіху - свою таємницю :
Незбагненне бажання полів.
Час, неначе голодна куниця,
Уповзає крізь шпарини днів,
Прямо з думки - у ноги, в дорогу,
Ти виходиш в світи похапцем,
Не лишивши себе анітрохи,
В цьому місті, прогірклім, мов щем.
Увійдеш у степи аж по груди,
Там - нікого, лиш ти й самота…
Розчинитись в пшеничних бермудах-
І нехай почекають міста.
Буде вічність від краю до краю,
Непоміченість вляжеться в час.
Самота, ми щасливі, я знаю,
Бо немає нікого, крім нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743461
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.07.2017
автор: Стяг