Людське безсмертя
(Сонет)
Від дерева лиш пень, а пагони ростуть.
Їх безліч замість стовбура одного.
Той, що в останній вирядився путь,
теж вимолить продовження у Бога.
Допоки друзі ще його несуть
до житла споконвічного німого,
йому шляху в деталях не забуть,
аби вернутися до роду свого.
Так споконвік було і буде так,
допоки й світу, а у нім людини,
що хтось комусь згадається однак
у радісну а чи гірку годину.
Не сіяний ніким, постане мак,
накупаний у росах Батьківщини.
–––––––
© Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743370
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.07.2017
автор: Анатолій Загравенко