Рання дорослість
(Сонет)
Українка маленька поводиться ніби доросла.
Несподівано надто не стало татуся на світі.
На могилі, ще свіжій, тоненькі травинки порослі.
І по-іншому ніби у небі вже й сонечко світить.
Між листків, ледь пришерхлих, калини печальної брості.
Мов сльозинки, росинки на щойно покладених квітах.
Як то може буть пухом довічна татусева постіль,
адже з часом землі, що розрита, твердіти?..
А домашні живим вже твердими зробились так само.
Стало горе горою й нікуди не дітись від нього.
Буде важко усім, а найбільше їх лагідній мамі.
Ніби камінь на душу, усякий про таточка спогад.
Кажуть люди про те, що полегшає, може, з роками.
Може й так. Та тепер за сльозами не видно дороги.
––––––––
©Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743252
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.07.2017
автор: Анатолій Загравенко