се літо надто пропахло хвоєю
вкрилось барханкою
й спить на горищі
кволе
а коні твої
давно спраглі волі
таврують гривами
розбурхану долю
себе на базарах
минаючи
й так сумно бути чиїмсь
подорожником
бо дороги до людей
не завше віддані
їм аби
дальність
чимраз вітряну й вітряну
і птаха німого
щоб небо в крилах
дерев самітних
із саду
вирваних
гір незайманих
чистого простору
й навіть не тямлять
що
геть не просто
гоїти рани
чужих
подорожніх
болем себе
відчуваючи
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743122
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2017
автор: Нова Планета