Я знов і знов порву твої вітрила,
Не напинай з нестриманих надій.
Душа моя з байдужості застила,
У серці наче лютий буревій...
Пробігся диким, невимовним штормом,
Залишивши спустошені поля...
Колись коханих, вітер жалю горне,
Знімілості розхитана земля...
Обпечена у зрадах і бажанні,
Не бачити насправді, як все є...
І паростки з чуттєвості останні,
Тепер ти серце просто нічиє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2017
автор: Квітка))