кімната із світла та тільки моєї душі...
твоя тільки з тіней, хоч ми починались однако...
ця тиша все вип/є, надію з райдужних світів,
і як не вважати ці тіні розхитаним знаком?
мовчання полонить, ми хочемо в дивний полон.
немає виправдань, і докорів, лишень свобода.
сподобались ночі, де ми невиправності сон,
незгоди позаду, бо ріки із часу без броду.
немає провини, бентежень і спільних шляхів,
німих зобов/язань, примусити волю співати,
вірніше недолю, із сонця і ночі хотів,
бо ми ними стали, не хочемо більше чекати...
кімната із світла, навіщо вона взагалі?
твоя тільки з тіней і в тебе немає запитань...
а ріки широкі, безмежна картина Далі,
де ми просто тіні, вже повністю часом налиті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2017
автор: Квітка))