Не стихає материнський плач й вдовиний
І не стримують утрати сліз батьки,
Й погляд сиріт...Та такий, мов в чомусь винний.
Ходить смерть Донбасом сміло навпрошки.
Знов скалічених по шпиталях розвозять,
Мов обірваний вітрами вишень цвіт.
І буває так, що вже не плодоносять
Після бурь таких — у душах пустоцвіт.
Бо болітимуть душа і серце довго
Й перед вбитими вина до скону літ
Не стихатиме і ліки ні до чого —
Б'є війна живих сміливо навідліт.
Й не прийшли ще ті, що зможуть зупинити,
Але віра і надія ще живі.
Скільки треба крові й сліз іще пролити,
Щоб упевненно війні сказати: ні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742978
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2017
автор: Радченко