***
Серед бурі, грози, у негоду
Заблукати в тенетах життя...
Щоб затримати всесвіт свободи
У долонях свого майбуття!
Повизбирувать зорі у травах
Й відпустити в нічний оксамит!
В небесах, пурпурових загравах,
Свої крила затримать на мить...
Відпустити у просінь чудову
Біль розлуки, образи і щем,
Загорнувшись в зорю світанкову,
Щоб під літнім палати дощем!
Нерозгублено-згублені й грішні,
Легкокрило-щасливі й святі!
Сам Господь ці хвилини запише
В манускрипті своїм золотім.
Зачаклуй, пригортаючи щастям,
Збережи і не відпускай!
А моє полинове причастя
Біля серденька завжди тримай.
І пити й не напитися цим трунком,
Нектаром долі нам до самозабуття!
Де кожен біль долається цілунком,
І кожна мить – солодке каятття.
©Тетяна Прозорова
[url=""]https://www.youtube.com/watch?v=WXEruwFCPw0&list=PL9KXK_v3k9Ms6Pglb1bYcYurKm4VLcEiK[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742889
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)