***
В цьому світі –немов ті Сузірˊя, Ми...
Розгубили у Вічність зірки ...
А життя – іще поле не міряне...
Йти по ньому – ще, йти та їти...
Хто в тім винен, що днями осінніми
З наших квітів летять пелюстки?
А весной – повертаються з вирію
Та не всі, ой не всі вже птахи...
Бредемо́ льодовими пустелями,
Кожен камінь свій вправно несе...
Мерзнемо під морозними скелями –
Ближче й ближче зближаємось все!...
Намагаємось якось зігрітися –
Тільки ранять оті шпичаки,
Що вже встигли надійно прижитися...
Ї ...жа ...ки ...
Хто ми?що ми?
що ж віримо в сон цей?
Що шукаєм в кривих дзеркалах?
Але, є ще ...душа...і вона –
доторкнулась до сонця...
І, згоріла, напевне... Дотла.
© Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742824
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.07.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)