Україно! Ти вийшла на майдан.
В своїм бажанні Рід свій захистити,
Від мороку "смотрящих" шахраїв
І крові не бажаючи пролити
В Європу ! Лозунг був один.
І молодь розуміла, що це значить,
Подалі від засилля бандюків,
До цінностей людських і прав людини.
А починалося так мирно і привітно,
Молоді усміхнені обличчя, ліхтарики і прапори,
Пісні, концерти, виступи артистів
В очах надія, що ми вже не раби.
Здавалось час прийшов, просвіти і єднання,
Що україна повстає з колін,
Що межигірський звір прийшов до покаяння
І вже заснув біля своїх пеньків.
Та ні! "Батони"не наситили Його,
Бо більшого хотів диктатор,
І кров людей, дітей,
Вже не бентежила Його.
Відомо, ситий звір вже не кусає,
А цей зажерливий кусав і рвав
Небесну сотню на майдані,
А потім втік як зляканий шакал.
А міг би бути Нам "поводирем"
Де хто з Нас в це вірив,
Та влади трон спокусив Його
І розбудив у Ньому Звіра.
А долі, Брат дізнавшись про біду
І замість допомоги,
Встромив ножа у спину
І напустив розлючену орду.
Страшна брехня диявольського змісту,
По православію ударила мов град,
Христа розп'явши вдруге,
Історію відкинувши назад.
Іде війна під виглядом А Т О
По підлості якій немає рівних,
В історії всих воєн до цього,
По крові пролитій, невинній.
Невже Господь не врозумить,
І не зупинить руку Брата?
Який не знає , що творить,
І вже готовий бути катом.
Господи! Нехай не збудуться біблейськи постулати,
Про злочин Каіна, Брате! Бога бійсь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742807
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 20.07.2017
автор: Капелан