Портрет твій притискаю до грудей.
Чоло цілую спраглими устами.
Ну, де ти ходиш? Де ти ходиш? Де?
Розвеселив мій день хоча б листами.
Хоча б сказав: «Вітаю! Справи як?»
Промовив: «Я про тебе пам’ятаю.
Моєму кораблеві ти – маяк!»
У серці рану зразу залатаю!
Хоча, хто зна… Воно на зустріч жде.
До твого тіла хоче притулитись.
Зерно надії в ґрунт життя кладе,
Чуттям твоїм досита хоче впитись.
Та ти мовчиш… , навскач ідуть роки,
І кожен день іржею лиже збрую.
Портрет твій притискаю до щоки..
І попри все… тепло тобі дарую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)