пролиється мовчання все одно.
хай щоб ми не казали, що пусте.
закриється відкритості вікно.
ти скажеш що давно уже не те...
віддавши душу сумнівам із зір,
ми колами лишились на воді.
як ехо недосяжності тих гір,
де краплі по болючості слюді...
повільними ковтками все надп/єш,
як прикро розбиваються світи...
і порухом руки усе зітреш,
неначе із розлукою на ти...
пролиєшся прощанням все одно.
нізащо не повернеш час назад.
хоч і відкрите жалю те вікно,
де видно із кохання дивний сад...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2017
автор: Квітка))