Ірина Вовк. "Кадри не з кінохроніки:ЧЕХІЯ-СОЮЗ 1968 рік"

В  пам'яті  нашої  сім'ї  є  рік  1968,коли  наші  батьки  змушені  були  брати  участь  у  військовому  вторгненні  на  територію  Чехії  (Праги)  в  операції  "Дунай",знаної  в  новітній  історії  як  "Празька  весна".На  той  час  керівництву  СРСР  не  сподобались  демократичні  реформи  Чехії,  от  і  було  прийнято  рішення  про  збройне  втручання,але  Чехія  тоді  піднялася  вся  одностайна  і  монолітна,як  лавина.Поступ  і  бажання  йти  вперед  було  таким  очевидним,що  ніяка  сила  не  могла  цьому  перешкодити.
Мій  вітчим  теж  тоді  був  у  складі  наших  військ  і  мама  дуже  переживала,бо  не  вертався  він  додому  аж  рік  по  тому.  Повернувся  з  слідом  зашитої  рани  на  чолі  на  місці  кулі.
Я  була  ще  дуже  маленька,  але  пам'ятаю,  як  повели  мене  в  театр  ім.  Марії  Заньковецької,  де  йшла  гастрольна  вистава  польського  театру  на  військову  тематику,  там  звучала  пісня,  яку  мама  потім  роками  наспівувала,бо  мала  чудовий  голос  і  добре  знала  польську  мову,бо  народилася  в  Радомі  і  малою  до  трьох  років  розмовляла  виключно  польською.Так  ця  пісня  залишилася  звучати  в  мені  і  понині,адже  в  теперішній  час  ця  тема  набула  знову  болючої  актуальності.

[i][b]«Dżiś  do  ciebie  pcżyic’  nie  mogę
Zaraz  pójdę  w  nocy  mrok.
Nie  wyglądaj  za  mną  oknem
W  mgle  utonie  pruzno  wzrok.

Poco  ż  ci,  kochana,  wiedziec’
że  do  lasu  pójdę  spac’  –  
Dłużej  tu  nie  mogę  siedżiec’,
Na  mnie  czeka  leśna  brac’».[/b]
(Фрагмент  пісні  з  вистави  польського  театру)[/i]

Там  у  лісі-пралісі  шумлять  дерева́…
Там  у  лісі-пралісі  сивіючі  ранки…
Подаруй  мені  серця  живого  слова
На  схололі  обійми  старої  землянки.
Не  чекай  мене  на́ніч,  бо  я  не  прийду,
Не  труди  свої  очі  в  імлі  безпросвітній  –  
Я  у  листя  пошерхле  безмовно  впаду,
Затріпочу  крильми,  наче  птах  перелітний.
Подаруй  мені  серця  жагучі  слова  –  
Попри  хащі  лісні,  попри  вирви  пропащі…
(В  глупій  темряві  ночі  кохана  співа,
Її  голос  могучий  –  над  вирви  і  хащі)!..
Там  у  лісі-пралісі  відлунює  крок…  
В  німоті  підвіконня  кохана  заплаче  –  
Пломеніють  у  світлі  нетлінних  зірок
До  своєї  Вітчизни  пориви  юначі.

(Зі  збірки  "Обрані  Світлом".  -  Львів:Сполом,2013)



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741497
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 11.07.2017
автор: Сіроманка