Ірина Вовк. "СИЗОВ ЧАЙКОВ СОБІ ЗАЯЧУ…"

[b][i]«…того  чугаєчка,
што  ма  біле  личко,
                  то  би  м  хтіла,
то  би  м  хтіла!»[/b]
 (  З  лемківської  пісні  )[/i]

 Сизов  чайков  собі  заячу,  я  собі  закигичу,
На  сліди,  на  твої  упаду  наболіло  грудьми.
Тужнов  піснев  пташинов  того  чугаєчка  прикличу:
што  то  буде,  мой  милий,  як  впадуть  осінні  громи?

Што  то  буде,  мой  пташе,  як  яблуні  зіб’ють  морози,
де  меш  вити  кубельце,  гди  крякне  голодна  круква?
То  си  вкусиш  погірклого  плоду  чугайчику…  то  си
запугуєш,  як  пугач,  поночи  розпукле  «овва…»  .

Лем  не  жалуй,  мой  пташе,  на  наше  розмаяне  літо,
а  лем  жалуй  пташатко,  што  личком  у  татка  воно,
а  лем  жалуй  кубельце,  што  круквою  долу  прибито,
а  лем  яблуні  жалуй,  што  п’яне  охляне  вино!

Моє  шварне  дівчатко,  не  йми  мому  голосу  віри,
Же  твуй  татко  на  згадку  уп’є  лем  студену  росу,
А  когди  упряде  ми  в  кіснички  лем  пір’ячко  сіре,
Сизов  чайков  у  світ  я  све  чарне  пташа  понесу…

Чугаєчку,  чугайчику,  я  би  м  до  тебе  летіла,
Я  би  м  крила  трудила,  до  ніг  припадала  м  грудьми.
Мой  розраяний  пташе,  лем  білого  личка  б  не  хтіла,
а  лем  літечко  наше,  што  збили  осінні  громи…

(Зі  збірки  "Самоцвіти  сокровення".  -  Львів:логос,1997)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741098
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2017
автор: Сіроманка