Ти житимеш, аж поки в тебе вірять,
Аж поки є потреба у тобі.
Попри усі загрози, лютість «звіря»,
Що рикає в навколишній пітьмі.
Ти нам потрібна, віримо у тебе
За ради тебе ми йдемо на смерть.
За ці лани, за це блакитне небо
В минулому, в майбутньому, тепер.
Без тебе нам,.. тобі без нас - не жити
І ти, і ми розтанем, як роса
Якщо ти нас, а ми тебе любити
Не зможемо… зтьмяніють небеса.
Ми твій народ, твоя душа, по суті
Ти наше тіло. Тіло без душі,
У світі цим саме по собі бути...
Чи може в нім цвісти на самоті?
Пов'язані, єдині і назавжди
Під синьо-жовтим прапором в горі.
Закохані у волю, в тіні правди
Ми є частинка рідної землі.
Душа і тіло разом знову й знов.
Бурлить, кипить безмежним океаном
У наших венах Українська кров
Та кров, що загартована Майданом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740953
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.07.2017
автор: Олександр Крутій