[b]З Архіву Львівського радіо:[/b]
[i]6 липня 1991 року
14.00-15.00
Студія Львівського радіо:
[b]ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ!*
[/b]
[b]Завтра – свято Івана Купала.
А в ніч, що прийде незабаром,
має розквітнути папороть…
Втім, послухайте нашу передачу і
дізнаєтеся багато цікавого
про обряд сивої давнини наших предків.
«ДАЙ ДОЧЕКАТИ ЛАДЕ КУПАЛА» -
[/b]
така назва радіокомпозиції, автор і ведуча якої
[b]Ірина Вовк[/b],
завідувач відділом Інституту релігієзнавства –
філії Львівського музею інституту релігієзнавства.
Їй допомагав [b]Роман Гринько,[/b] який
купальські пісні співав разом з [b]Наталкою Куриляк.
[/i][/b]
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Гей,око Лада, Леле Ладове,
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове свято нам приносить.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Гей, Ладо! І ти, Перуне,
Отче над Ладом…
Дай дочекати Ладе Купала.
[b]ВЕДУЧІ:[/b] Гей, Купала»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Хто ти, «Око Ладове», відкрийся, звідки дивишся ти на людей Землі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Око Лада» – то Місяць, верховода божественної тріади світил, поряд із Сонцем та Зорею. Старожитній слов’янський міф розповідає нам про Три Ока Неба:
«… а що праве Око – ясен Місяць є,
а ще ліве Око – світле Сонечко,
а в середині красна Зоречка».
[b]ВЕДУЧА:[/b] У давнину «Око Лада», тобто Місяць, символізував теж саме, що і богиня Місячної Води – Леля Ладова, відома під назвою Дана. Леля-Дана, як роз’яснює міф, одна з дітей-близнюків Зорі-Лади, виходить з води так само, як Сонце чи Місяць з Неба, і приносить СВЯТО КУПАЛА – ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ.
У цей день, за повір’ям, Сонце круглодобово «купається» у воді, навіть вночі, наче Місяць, – і втішена Зоря-Лада вмиває його дарами Неба і Землі: дощем і росою. Ще б пак: день літнього сонцестояння (24 червня за ст. ст. і
7 липня за новим) – свято одруження її дітей – Води-Лелі і Сонця-Полеля, прозваного в народі «Семияром».
Первісно слов’янський світ знав свято «Купали» – Матері Води і Сонця.
А назва «Купала» жіночого роду означала «Земля Небесного Сонця».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Землі Небесного Сонця» і справді було чому радіти – адже це той день, коли її Син-Полель пройшов 7 зодіакальних сузір’їв і дав початок косовиці. Магічне священне число «7» – перша частина імені великого божества Семиярила, бога Літнього Сонцестояння.
Свято Купали – то свято сонячного кола і коло бігу води в природі. Ось як про це розповідає міф, записаний Яковом Головацьким…
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Вода буйним весняним дощем, непорочною Дівою, гасає по світу на конях і в гніві пускає на Землю хмари-сльози, аж поки не стрінеться з Сонцем, щоб стати йому дружиною, і дати продовження життю під благословенням богині Лади.
Та трагічним стане для Діви її весілля. Обпече Сонце Діву палючим промінням і втече вона від нього під Землю, наповнюючи життєдайною водою її надра, і проллється її туга синім Морем, куди зіллються всі потоки і ріки. І, вичерпавши з себе всю воду до останньої краплини, стане Діва Мореною.
Не обмине лиха доля і Вогняне Сонце: спопеливши Землю вогнем пристрасного кохання і виснаживши себе до останнього променя стане Семияр Кострубоньком».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Три дійові особи міфу: Зоря-Лада, Сонце-Полель і Вода-Леля – присутні в усіх календарних обрядах епохи старожитності. Варто лише змінитися порам року, як слов’янський світ відсвяткує чергове весілля і помирання богів Природи: і заспіває колискову, і справить тризну циклічно змінному Зодіакальному Світилу...
[b]ВЕДУЧА:[/b] У старих писаннях знаходимо відомості про КУПАЛА – поганського бога земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі. «Велес-книга», літературна пам’ятка язичеських жерців ІХ століття згадує:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«А коли Купалва прийде у вінку, який возляже на голові його, зотканий з віток зелених, і квітів, і плодів. того часу маємо бути далеко на Непрі, о смерті нашій не мислячи, і життя наше на полі єсть красне…».
[b]ВЕДУЧА:[/b]Святкувалося Купала на території Русі, яка у хроніках ХІІІ століття мала подвійну назву – «Країни Танів» (дітей богині Тани, себто Дани) або «Країни Ванів», себто венедів-слов’ян. Тут текла річка «Танаїс» або «Ванаквіль», так у сиву давнину називали Дніпро-Славуту. А в «Країні Ванів» жили «вани» - «івани». Отож, відколи Купало став богом жнив і достатку, відколи втілив чоловіче начало родючості, відтоді нарікся Іваном.
[i](Звучить музична тема «Сьогодні Івана, а завтра Купала.
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мій барвіночок
Зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Купало Іван носив епітет «СОБОТ», що означав «свобода». Рангом небесного божества дорівнював Купало Іван верховному божому Пращуру Диву , що був водночас богом Верхнього Неба та богом Підземного Вогню. Так народився образ Купала як «свободи Неба». На свято «собот-Купала» вшановували давні слов’яни і могутнього Батька Неба. Свято відбувалося над гирлом Почайни, де і побережжя, і гора над річкою, від обряду дістали назву «Собот».
«СОБІТКОЮ» назвала Купальську забаву Західна Україна і пісні співала «собіткові». Відомий музикознавець, фольклорист та етнограф Климентій Квітка виводив цю назву від слова «собити», себто добувати тертям «живий» вогонь для обрядового вогнища.
[i](Звучить музична тема «На святого Яна собітку палили»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]З обрядовим вогнем, образом літнього Вогняного Сонця, пов’язала Україна і назву «Купала». Народ витлумачив її по-своєму, мовляв, Купало «купить» - очищає, бо «купа» - то купа хмизу для багаття. А очищає Купало відразу двояко: вогнем і водою, бо ж «купає» богів і людей.
Разом із полум’ям очисного купальського вогню злітають щороку ген угору, аж під саме зоряне небо, ворожбитські «іванівські» пісні і чарами «іванівського» зілля прирікають Іванів на довічну муку кохання.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Погріймося ж і ми біля цього жаркого, невгасимого Багаття нашої нації.
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Відпиймо, спраглі, з невичерпного джерела нашої Духової Криниці.
[i](Звучить музична тема «Вийдіть, дівки, на вулицю –
Викопали вже криницю.
В ній водиця чудова,
Свіжа,питна, здорова»).
[/i]
До нашого часу по селах зберігся обряд «ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ» з рук духовних осіб. Християнський світ передає з покоління в покоління таїнство хрещення – освячення водою, яке відкрив Іоанн Хреститель новонаверненому Ісусу Христу. І свято Івана Купала хрещений люд відзначає як день Іоанна Хрестителя. І ніхто не дошукається тепер в хрестоподібних рухах кроплення язичеської ритуальної магії, благословення іменем бога Сонця і богині Живої Води.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас, – промовляє устами древності «Велес-книга». – То ж не маємо мольбищ, а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече, і там воля є…».
[b]ВЕДУЧА: [/b] Стає зрозуміло, чому за християнської доби П’ятницькі церкви, що їх народ вважав присвяченими водній богині, будували на берегах річок або біля джерел та криниць. У річці, джерелі і криниці живе чиста, як біла лілея, непорочна богиня ЛЕЛЯ ЛАДОВА. «Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела відпити».
[i](Звучить музична тема «Скрізь вода та лілеями…»).[/i]
Їй, Нареченій Літнього Сонця-Семияра, прийде вклонитися старожитній світ напередодні купальської ночі. Принесе уявній Нареченій символічного Нареченого «Івана» - зелену віху, скручену в колесо, подібне до сонця. Опустить «Івана» глибоко у воду, здійснюючи магію ритуального вінчання Сонця з Водою, і благословлятиме чотири сторони світу іменем шлюбної пари:
«Добрий день тобі, Водичко,
Найстарша сестричко!
Обливаєш ти гори і доли,
коріння, каміння,
облий і мене!
Від всякої мерзи, від пагуби,
абим була така щасна,
як та весна рясна,
абим була така красна,
як та зоря ясна.
Як радіють теплу,
Аби так мені раділи.
О,Водо-Водиле,
улий мені сили»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Вода Дніпрова над усі здорова»!
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Що з неба краплею – то на землю сторицею»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Як води боятися – то не купатися»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Куди водиця тече – там вербиця росте»!
[i](Звучить музична тема «Не стій вербо над водою рано-рано,
Не стій вербо над водою та й ранесенько…»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Не стояти тобі, вербо, над водою, а стояти просто неба на горі-соботі, оточеній галасливою юрбою дівчат, що наречуть тебе «МАРИНОНЬКОЮ-КУПАЙЛИЦЕЮ»…
[i](Звучить музична тема «А наші хлопці-недбайливці
не вирубали Купайлиці.
Ой, коли б вони за нас дбали,
Вони б Маринку вирубали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] «Наша Маринка з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди»…
[i](Звучить музична тема «Ой, там на Йвана, на Купала,
Там ластівочка купалася,
Там на бережку сушилася,
Та й на Івана дивилася».)
[/i]
Дивитися і тобі, Іване, на Мариноньку-Купайлицю, і стояти супроти неї, оточеному гуртом Красного парубоцтва, що нарече тебе «КУПАЙЛОМ-КОСТРУБОНЬКОМ».
[i](Звучить музична тема «Ой, ніхто там не бував,
Де ся явір розвивав.
Ой, яворе, явороньку зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Для обрядових Купайла-Коструба та Мариноньки-Купайлиці вибирали символічні породи дерев: найчастіше гілки плакучої верби і буйнозеленого явора, інколи чорноклена, а то ще вершечки берези чи сосни.
[i](Звучить музична тема «На майдані на риночку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b] До речі, зверніть увагу, з яким трепетом і шаною розповідає купальська пісня про обрядове Деревце – навіть місце навколо символічного божества вважалося священним. Тому воно і «обметене», і «барвінком обплетене».
На тому місці пізніше християнський люд поставить «святу оселю» - церкву: «Стій, Купало, стій, чуєш, Боже, дзвін…».
[i](Звучить музична тема «…А з того деревця зроблена церковця,
А у тій церковці чотири віконця,
А на тих віконцях чотири сокольця…
Купала, на Йвана!»).
[/i]
Цікаво, що ж то за чотири «соколиця» у чотирьох віконцях молитовної будівлі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Якщо звернутися до міфології Стародавнього Світу, то Єгипет добре пам’ятає Сокола як уособлення бога Сонця.
Стародавня Україна теж боготворила цього могутнього птаха і втілила у ньому душі чотирьох зодіакальних Сонць.
[b]ВЕДУЧА:[/b] А українська мова настільки вподобала пестливе «соколику», що вживає його до сьогодні, коли йдеться про коханого у подобі сонця: «А де наше Купало стояло, там місяць сіяв, там сонце сіяло…».
[i](Звучить музична тема «А там, де яснеє сонце сіяє,
Там мій соколик коня сідлає.
Там мій соколик коня сідлає –
Поможи, Боже, що він думає.
- Вези, мій коню, під нові ворота,
Ой, вийди, вийди, дівчино молода!»)[/i].
«- Чом ти, барвіночку, не стелишся?
Чом ти, Іванку, не женишся?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]- Я ще зелений – постелюся.
Я ще молодий – оженюся.
Чом ти, руточко, вгору не йдеш?
Чом ти, Мариночко, заміж не йдеш?
[b]ВЕДУЧА: [/b] - Я ще зелена – вгору піду,
Я ще молода – заміж піду».
Зелену гілку верби, Мариноньку-Купайлицю, «наречену» Івана-Кострубонька, прикрашали «до шлюбу» стрічками, вінками, гірляндами квітів, спілими вишнями…
[i](Звучить музична тема: «Ой молодая молодице,
Ой вийди-вийди на вулицю.
Ой вийди-вийди на вулицю,
Розведи дівкам Купайлицю»).
[/i]
Розведе молодиця дівкам Купайлицю – і поведуть дівчата довкола неї свій перший ритуальний х о р о в о д.
[i](Звучить музична тема:
«Коло Мариноньки ходили дівоньки –
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мою руженьку
Червоную»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Ви тільки погляньте у палаючі дівочі очі… Дівчата наповнені чарами купальського зілля, духом польових і лісових квітів: «іванового цвіту», «ведмежого вуха», терлича та «тої»*. Кожна дівчина плете собі вінок, та ще й так, щоб можна було його відрізнити… Коси у кожної теж запашні, бо вплетені в них і липник – «щоб хлопці липли», і любисток, і м’ята, і волошки – для любощів. У кожної в руці «брунька» - звита з вишень і черешень велика китиця, мовляв…
[b]ВЕДУЧА: [/b]– Дивіться, парубки, яка я солодка!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Усі вбрані у традиційні полотняні сорочки, бо всі знають, що полотно і зелень оберігають від «нечистої сили», якій так вільно почувається серед людей у ніч під Івана Купала.
А щоб «нечиста сила» не спокушала дівчат у Купальську ніч, ходили за ними парубки-свояки та на дівочі сліди квітки розсипали. Тому стежки довкіл «Івана» та «Мариноньки» були барвистими, наче мальованими…
[b]ВЕДУЧА:[/b] Чуєте, парубоцький голос до «Івана»:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]: – Та не грай конем та понад морем,
Іване-Іваночку!
Бо як піймаєм – то зарубаєм…
Чий же то голос лугом іде?
[b]ВЕДУЧА:[/b]– Іване, Іваночку!
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:То ж «брат» «сестру» зарубать веде…
[i](Звучить музична тема: «Мій братику, мій голубчику,
Не рубай мене у суботоньку,
Зарубай мене у неділеньку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Іван Мариночку
Кликав в колосочки:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Ходім, Мариночко,
Глядіть колосочки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А в колоссі нелюб сидить,
Нелюб сидить, косо глядить,
Косо гляне – вінок в’яне,
Просто гляне – зеленіє,
Знай, дівчина веселіє»!
[i](Звучить музична тема «Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька квіти збирала,
Квіти збирала, віночок плела –
Ой, на Івана та й на Купала»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так за ритуалом «розведення Купайлиці» та плетіння віночків минав вечір напередодні Івана Купала. Заходило сонце. Час розпалювати «собітку» - купальський вогонь на ознаку палкого кохання бога Семияра до животворної Води-Лелі.
[b]ВЕДУЧА: [/b]Розпалити «собітку» - обрядова функція парубоцтва. Паливо для неї хлопці збирали з усього поселення. Просити не годилося і тому односельці утворювали «п е р е й м у»: виносили і складали на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна…
– Здорові будьте! З Купайлом!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– А чи нема у вас сякого-такого,
Давно застарілого, геть спорошнілого?
[b]ВЕДУЧА: [/b]– В душі не тримаємо,
а надворі може щось і маємо.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Тоді вимітайте!
Щоб воно прахом пішло у вогні Купала!
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Гей, Купало!
У нашу хату
Солод ладнати,
Щоб і онукам
Те пам’ятати,
Гей, Купало!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Усе, що добували «переймою», хлопці пакували у великий «козуб» і несли до Купайлиці, де під дівочі співи розкладали заповітне б а г а т т я:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Хай усе погане і зле пропадає,
а добре лишається і розростається!
[i](Звучить музична тема «Ой за гору сонечко сідає…»).[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] Чом же не застала «Мариночка» свого «Івана»?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]За якийсь час, коли вже дівчата «Купайлом» натішаться, хлопці нападають на «Івана» та обривають з нього зеленолисту «шубу».
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Що у Йвана шуба рвана,
Купала на Йвана...»).
[/i]
Запалювали ритуальне вогнище «РВАНОЮ ШУБОЮ ІВАНА» - котили з пагорба до «собітки» вогняне колесо – «тіло Івана», «зелену плоть» бога Сонця.
[i](Звучить музична тема «Ой на горі, на горбочку,
Склали дівки собіточку,
Прийшли хлопці – не впізнали,
Та й собітку розваляли.
Ой на горі, на горбочку
Склали хлопці собіточку,
Прийшли дівки – не валяли,
Тільки красно заспівали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]Коли вогонь займався високо, хлопці й дівчата бралися за руки і стрибали через вогонь. Стрибаючи, загадували: коли руки не розійдуться – закохані поберуться.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У сиву давнину пара закоханих біля собітки обмінювалася віночками на ознаку своєї причетності до шлюбу Сонця і Води. Чи не тому дівчата-відданиці молили руйнівне літнє Сонце:
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Ой світи Сонце, світи та не грій, щоби мій віночок та й не згорів!..
[i](Звучить музична тема «Ой світи Сонце, світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів.
Щоб мій віночок живим зостався,
А мій миленький мені достався»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Паруючись над купальським багаттям, хлопці та дівчата переспівувалися, жартували…
– Ходи, молоденька, біля мене ляжеш.
Чом ти мені, серце, правдоньки не скажеш…
[b]ВЕДУЧА:[/b]– А я тобі, серце, тоді правду скажу,
Коли твою руку зі своєю зв’яжу.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так замовляли наречені над палаючою собіткою. І горе тому, хто необережно потрапляв у вогонь і зрушував ватру – це віщувало неминучу біду: адже полум’я, за віруваннями давнини, оберігало від темної чаклунської сили, запобігало злу. Чи не тому у народі ще й досі співають про «чорну кітку» - злу відьму, спалену дівчатами на обрядовому вогні?..
[i](Звучить музична тема «Ішли дівки на собітку,
Нашли собі чорну кітку…»).[/i]
Ще й досі живе у народі магічне замовляння проти «відьомської пари»:
– Збирайтеся, дівки, на Йвана співати,
На Йвана співати, трьох змій пильнувати…
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Ви котіться, відьми, за мохи-болота,
За мохи-болота, за гнилі колоди,
Де кури не піють,
Собаки не брешуть,
Люди не говорять.
Цур вам, пек!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Цур вам, пек!» - заклинав християнський світ «відьомську пару» і при тому не зауважував, як слова заклинання промовляли до нього забутою молитвою предка-слов’янина, який поклонявся богові ЦУРУ і називав його батьком Блискучого, Вогненного Неба.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А ще поклонявся ЗМІЇ-ЦАРИЦІ, земному втіленню богині Місячної Води-Лелі Ладової. День її одруження з богом Літнього Сонцестояння вважався одночасно і днем водяних жителів: Русалки та Вужа-Водяника, якого наші пращурі кликали «Хаттом», звідси і назва нашої оселі – «х а т а», і пильнував він за тим, щоб у нашій хаті не перевелася живуча вода.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У давнину вірили: зневажити «Хаттика»-господарика – то накликати на весь рід нещастя, а той зовсім позбутися здатності продовжувати його. Негосподарну жінку карав бог Хатнього Огнища безпліддям, так виникло повір’я про Вужа, який п’є у жінки молоко.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А щоб вберегтися від напасті лютої, кликали люди до себе ЧУГАЙСТРА-ЛЕЛЕКУ: йому на стрісі гніздо вити – хату глядіти, від усякого лиха боронити…
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Бо ще діди наші знали, що Лелека-Чугайстер – володар усіх стихій: і водяної, і вогняної,і польової, і лісової…
[b]ВЕДУЧА[/b]:Чуєте, вже закувала в лісі зозуля…
[i](Звучить музична тема «Вже зозуля ховається…»).
[/i]
То Душа невмирущої МАВКИ-РУСАЛКИ ЛІСОВОЇ кличе нас за собою, до заповітного місця цвіту папороті.
За народною казкою, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і шумом гілля розмовляють між собою. А хто знайде квітку папороті, той впіймає перо жар-птиці і на власні очі побачить, як розходяться дуби, як ведуть вони свою тиху розмову; той зрозуміє мову усякого створіння і віднайде заховані у землі скарби. Той навіки стане щасливим!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Проте здобути її майже неможливо, бо цвіте чарівна квітка лише одну мить, до того ж, оберігається вона «нечистою силою», - так прозвав хрещений люд силу чотирьох стихій Вогню, Води, Землі та Повітря, мешканців потойбічного світу язичників – світу Н а в и, по-народному В и р і ю: усіх мавок, русалок, перелесників, Вужа-Водяника та Лісовика, того ж таки Чугайстра, що цілий рік ховали від людей своє найбільше диво, а тепер змушені відкрити його. Так заповіла ЖИВКА, богиня Життя: все, що на Землі – належить Людині і Стихія теж служить їй!
Проте Стихія не покірна, вона не вірить людині сповна, а тому рятує заповітний цвіт від ласих людських очей: шпурляє паліччям, завалює камінням, лякає трясовиною, загадує загадки…
[i](Звучить музична тема «А що росте без коріння,
А що сходить без насіння,
А що грає – голос має,
А що плаче – сліз не має.
Камінь росте без коріння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає – голос має,
Серце плаче – сліз не має»).[/i]
Добираються до цвіту папороті лише наймудріші, найвідважніші,
найдобріші… Північ… Пригадуєте, як у Гоголя…
[b]ВЕДУЧА[/b]:«Дивіться, червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша – і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед очима, ніби полум’я».
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:«… Або хвіст жар-птиці Матиреслави, - доповнить Гоголя літописна «Велес-книга», - що обертає кола Сварожі і несе пращурам нашим вогонь до домів їх.
А та птиця Сонцем не єсть, та все ж бо від нього така стала бути. Б’є перами птиця о боки свої, і ті бо світять, як сонце саруме…».
[b]ВЕДУЧА[/b]:Такою бачили квітку папороті очі нашого далекого предка, який пильно вдивлявся у кожну стеблинку, що оточувала його. Вдивлявся і бачив, як у найкоротшу у році ніч перший промінь багряного сонця, виринаючи з води омитим і чистим, як сльоза, ніжно торкався тендітного стебла папороті і спалахував на ньому усіма кольорами веселки…
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала рано сонце грало…»).
[/i]
Мить, коли цвіте папороть, грає сонце і виблискує «іванівська роса» - хвилююча мить єднання Людини з Природою. Природа щедро наділяє Людину здоров’ям, зціляє від недуг квітами і зелами. «Іванівська роса» дарує дівчатам вроду і юність, а парубкам палаючу енергію і силу. Мить щастя… Така ж летюча, як світанкова зірка.
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Але час повертатися до ритуального багаття, докинути до нього все, до останнього сухого паліччя, щоби «згинули у вогні всі недруги і вороги». І за обрядом утретє перескочити через вогонь, очищаючи душу і тіло своє, перш ніж доторкнутися жнивною косою до священних дарів бога Купайла.
Стрибали якомога вище,бо вірили, що таким чином допомагають пшениці рости. Стрибали – і прощалися з «собіткою», з опаленою віхою Івана-Коструба і «розплітали коси» Купайлиці. Надходив час «ПРОВОДИТИ РУСАЛКУ» та її зморену господиню – богиню Води. Дівчата беруть за руки Мариноньку, востаннє обводять її довкіл іванівської собітки і несуть до річки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:За ними слідом хлопці – знімають тліючу «голову» Івана і теж несуть топити, при цьому примовляючи:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:- Щоб наш Іван реготався,
Та у тугу не вдавався.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А як тільки пірне у річку «голова» Івана, хлопці веселою ватагою пірнуть собі теж.
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Купався Йван та в воду впав.
Купався Гриць – та в воду тиць.
Купала на Йвана»).
[/i]
Дивитимуться дівчата з берега, як хлопці купаються, а потім приступлять ближче, з таємничим тремтінням зніматимуть з голови вінки, гадатимуть собі долю: куди вінок пристане – туди за мужем стане; коли не пристане – жоною не стане. А то, боронь Боже, вінок закрутить виром і потопить – чекай гніву Божого, лихе знамення! Та не варто побиватися та нарікати на долю, треба дочекатися наступного Купайла і спробувати щастя ще раз.
[i](Звучить музична тема «У лузі-лузі червона калина…»).
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Хлопці з води в[/i]пізнаватимуть вінки своїх коханих, перейматимуть їх, вимагаючи за вінок викуп-поцілунок:
«а в мої дівки –
у вінку стрічка,
а моя дівка –
перепеличка».
[b]ВЕДУЧА[/b]: А чиї вінки залишаться «без викупу», тим дівкам доведеться самим брести через річку, аби не торкалися вінка небажані руки.
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала
прийшлось річку брести,
уплав пливти…»).
[/i]
Пірнувши у світанкову купальську воду, проводивши Русалку, закликатиме громада до річки Марину-Купайлицю – «нема твого Іваночка, лишилася по ньому співаночка»:
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– У перепелички – ніжки невеличкі,
На гору не зійде – Купала! –
В долині не стане – на Йвана!
Щоб наша Купайлиця росла-виростала,
А на той рік ще кращою стала!
[i](Звучить музична тема «Від броду до броду йшло дівча по воду…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА[/b]:Так передвіщали люди Мариноньці-Купайлиці нове народження, «воскресіння» на «той рік», навесніі, з таких же буйних потоків вже не земної,
а Небесної Води.
[i](Звучить музична тема:
«А ти, Маринко, зостанься, зостанься!
Та з своїм Іванком звінчайся, звінчайся!»).
[/i]
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– Благослови, Боже,
Косовицю тоже! –
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Благали люди у ранкового сонцяі плели з зеленого гілля ритуальну гойдалку,щоб здійснити останню магічну дію купальського обряду – розгойдати хліба на полях, що вже бриніли піснею обжинок:
– Ходив Бог по полю – загубив корону,
А женчики жали – корону підібрали.
Корону підібрали – господарю віддали.
Судив Бог пожати – суди поживати
В користі і в радості,
В доброму здоров’ї.
[b]ВЕДУЧА[/b]:– Дай же, Боже, на току стогами,
А в діжі – підходом,
А у печі – ростом,
А за столом – ситтю!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Суди, Боже, осені діждати,
Дочок віддавати, синів оженити,
Пива наварити – і нам погуляти!
[i](Звучить музична тема «Вогню наш…»).
[/i]
*Сценарій радіопрограми 6 липня 1991 року на Львівському радіо («Музичне коло»,
ст. редактор Марта Кінасевич).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740951
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 07.07.2017
автор: Сіроманка