Недосяжне привіт. Обіймаю крізь марево, ти відчуваєш?
Я пишу тобі вірш і вбираюсь у світло-рожеві лотоси.
Навіть вийду надвір, (наївно думаю що тобі буде чути краще)
Бо поговорити треба так,як живим, я буду вголос.
Вісім років з тобою в мовчанках, третина мого життя.
Хоча кожного разу заходжу в церкву, як в телефонну будку.
Закидаю монети, відшукую правильне серцебиття,
Але ти мовчиш. У роумінг дорого, пояснюю собі тупо.
Така є людська природа –весь нематеріальний світ
Судити за законами фізики і конституцією.
Бог напевно сміється з того, як відчайдушно ми
Залазимо в сфери небуття, прописуючи інструкції.
Вісім років, третина мого життя, половина свідомого.
Я без тебе як без словника в чужині, без дороги, без зброї,
Йду навпомацки, не маючи змоги повернути додому.
Бо там, ну ти знаєш, війна з таким ворогом,
Що дякую Богу не дожила.
Обіймаю й цілую,цілую і обіймаю.
Утикаючись в шию, де зараз лише небокрай.
Я скоро вийду звідти, де зараз блукаю.
Ти тільки руку мою не відпускай, мам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740474
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.07.2017
автор: Святка Ностальгія