одного разу, впавши в несвідомість,
не фаренгейт, але також поет,
сказав: [i]тепер я знаю навагомість,
відтак моє падіння – то мій злет[/i].
оплакуйте, дівчата, тих, що впали!
внизу не страшно, як на висоті.
те саме й вами імпровізували
безглузді та безсовісні; те саме ж і святі
небесні зорі. але ти! зірки не плачуть:
вони лиш падають, як люди, навмання,
коли їм соромно. а в мене в серці скачуть
новітні демони, та все нові щодня.
– знаки, ознаки, спогади й знамення
нам звеселяють наше сьогодення
***
ось ми дійшли суворого питання:
чи бути фаренгейтові, чи ні.
чи знаєш ти, що значить пильне прибирання?
почни, і знайдеш гривню у власній маячні.
– колись давно загублену, забуту;
тепер – неоціненно рятівну,
що дасть очам омріяного сну
і перемінить воду на отруту.
поринеш з головою в підсвідомість,
не зробиш там гіркого відкриття –
лиш винайдеш, і втратиш; а натомість
отримаєш ілюзію життя.
казатимуть про тебе: [i]непритомний,
несамовитий[/i] тощо. не зважай:
такий вже самопально-карколомний
самотній шлях до пекла через рай,
бо, зрештою, чого нам, людям, треба?
так стрімко впасти може й зірка з неба
***
один поет, адамовий нащадок,
вмів, як не дивно, лагодити дах.
він добре дбав про весь світопорядок
і посміхався з ліриків-невдах.
та якось ввечері надбігли бурі хмари
й зірвали все, що він зробив за день;
а він не мав ні пари, ні гітари
на ту біду, – ні танців, ні пісень.
і що ж йому робити? знов до раю
та до своїх занедбаних начал:
купує пляшку пива "арсенал",
що в світі я дурнішого не знаю.
[i]якщо нема у всесвіті ладу,
до сну, як дядько, п'яний відійду[/i]
***
у фаренгейта запитали: "добрий день!
ви знамениті, живі та здорові.
хотілося б почути новеньких одкровень
на царині поезії, науки та любові.
наприклад: чи кохання виникає
так, як вірші, без видимих причин,
чи хтось його, мов лампочку, вмикає –
якийсь божок, чи демон. чи справді бог один?"
а фаренгейт вечеряв: "помилуй їх, ісусе,
бо непритомні. дивні бажання в цих людей!
мабуть, вони – відсталі дикі білоруси,
бо думають, що я – славетний фарадей.
той справді вмів і лампочки, й вірші,
і темні лабіринти простяцької душі".
ps: "я можу вам сказати хіба температуру,
та й то лиш на похмілля чи ще з якого дуру"
***
коли в думках – весела невагомість,
як-от спіральний гоп-спіритуал,
то що тут буде слушне: сон та нерухомість
чи навпаки: ліричний ритуал?
або, як хтось доводить свою літературність –
чи все доводить, чи давно довів,
коли, віршів плекаючи гламурність,
все більше спантеличує досвідчених умів?
а ще одного разу в фаренгейта
спитали дві чи й більше лотових дочок:
[i]то чим же відрізняється проста, звичайна флейта
від чарівної? в неї багато дірочок;
а в чарівної – дірочки зірчасті.
їх має бути 10, як пальців на руках.
признаємося в зоряному щасті:
такого ви не бачили ні справді, а ні в снах[/i].
[i]та кожен, хто вночі виходить на подвір'я
полинути у мріях ген до високих зір,
налічить не одне таке, як ми, сузір'я,
що може запалити й цигарку, й весь ефір –
не те, що лампочку. то знають інженери,
що мостять шлях до мрій нової ери[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2017
автор: norton