Колише вітер не спіле жито,
В лузі зозуля роки кує,
В моєму серці квітує літо,
Хоча вже осінь мене зове.
Та я її не піддаюся,
А йду, де трави буйні в росі.
Життям радію й не раз сміюся
Й тому щасливий я на землі.
Зі мною доля – моя кохана,
Як та лебідка, завжди іде.
Вона для мене Всевишнім дана
І аж до смерті певно буде.
А пори року були і будуть,
Бо так в природи воно і є.
Любов в людини цвіте не блудить,
Коли у згоді вона живе.
Така людина завжди є мила,
Навіть негода не схибить шлях.
Хоч буде літня – буде щаслива,
Бо її серце й душа в піснях.
На мене іній посипав краску,
Й хоче зманути мене в зиму.
Та я не схилюсь на її ласку
І ще не скоро, певно, піду.
Покосять жито, опаде листя,
Примчить і вітер, підуть дощі,
А в моїм серці все урочисто
Будуть лунати літа пісні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740400
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2017
автор: Дашавський поет