Цілу ніч у її плацкарті художники п'ють найдешевший ром,
А на її паперовій карті вишукується його перон.
Цілу ніч на зжовтілий вересень виливається дощ води.
Третій день титанічних звершень в намаганнях його знайти.
Шостий місяць без рук і голосу, тютюнових гірких кілець.
Олівець залишає борозни і ніяк не знайде кінець.
Так не хочеться залишатись без нікого і, знов, з нічим,
Тому буде чергове місто, добиратись в яке - нічним.
Тому буде чергова верхня і дай боже, не бокова.
Її диких думок зерна проростають в гіркі слова.
Де в цій небом забутій країні місто з ним і з його запахом?
Де закінчиться день осінній фіолетовим раннім заходом?
Провідниці, касири, лиця без жалю і останніх сил.
"Може, все це лише сниться?", - кажуть внутрішні голоси.
Але потяг летить далі і художники п'ють гірко,
Над черговим з/д вокзалом сходить перша ранкова зірка.
Починається рух в вагонах, дзеленчать металеві склянки
І попереду знов кордони, і нові привокзальні ранки.
Роздається гучна полеміка про мистецтво з смаком рому.
І в руці золотій легко рветься жовтий квиток додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740277
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2017
автор: Ірина Гнатюк