Ця мить крихка в безмежну впала вічність,
як тінь минулого, поринула в туман
і стала спогадом, але її трагічність
ти не відчуєш, не збагнеш, Жоан!
Як хвиля в камінь вічний закохалась,
і ніжно граючись віднесла в океан,
набавилась доволі, навтішалась,
і зникла, як любов твоя, Жоан.
Як вітер не вдається заховати.
Як кальвадос навіює дурман.
Так і з Тобою, неможливо знати,
з ким завтра ніч ділитимеш, Жоан.
Якби для Тебе я спинив планету,
якби пішов на будь-який обман,
як Равік, став хірургом, чи поетом?
Ти би залишилась, скажи, Жоан?
Я знаю відповідь, вона в твоїй природі.
Про Тебе вже написано роман.
Чому ж чекаю я на переході,
вдивляюсь, прислухаюся, Жоан?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2017
автор: Europa_Park