То жар, то холод,
світло ... пітьма ...
Отак вмирає, мабуть, душа ...
То крик ... то тиша ...
І біль страшна,
Нас розлучила навік війна ...
Пече у грудях,
Жах у очах,
І замість серця одна зола ...
Висохли сльози,
Німі вуста,
Кінець агонії, біль мина ...
Ось темінь, холод,
І ... пустота ...
Тебе не стало ... й мене нема ...
Усе скінчилось ....
Заснула я ...
Вві сні з'явилась душа твоя ...
Твій ніжний погляд ...
Палкі вуста ...
До мене мовив такі слова:
«Моя кохана,
Прошу, не плач ...
Що не вернувся, мені пробач...
За твоє щастя,
За майбуття,
Тут, на Донбасі, загинув я ...
Живи, кохана,
Благаю я ...
В тебе під серцем моє дитя!
Це син, я знаю ...
І вірю я,
Що недаремно віддав життя.
Живіть у мирі!
Мені ж пора ...
Щасливі будьте, прощаюсь я!»
Промінчик світла ...
Подих тепла ...
Плеча торкнулась твоя рука ...
Здійнявся попіл ...
Ось два крила ...
Воскресла феніксом знов душа!
Під серцем — серце ...
В очах — сльоза ...
В пам'ять про тебе житиму я!
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2017
автор: Зоряна Кіндратишин