Каганець палає вночі світлом тьмяним,
А у хаті пахне пиріжком духмяним.
Бабуся старенька сну бідна не має,
Гостинці для внуків на війну складає.
На край столу сіла, шпиці в руки взяла,
Шкарпетки тепленькі солдатам в'язала.
Дідові светЕри ввесь день розпускала,
Щоб купити ниток пенсії не стало.
Сльози лице вмили, рученьки трясуться,
Спогади далекі вихором несуться.
Як була малою, війну пережила,
Там батько і братик голову зложили.
Мріяла на старість кращу долю мати,
Внуків оженити, правнуків діждати.
Та війна проклята мрії поламала,
Всіх хлопців із хати на Донбас забрала.
Прокинулась внучка, бабусю обняла,
До посилки зверху образок поклала.
Образок свячений, на нім Божа Мати,
Внизу підписала: «Повертайся, брате!»
Волонтерів бабця на Схід проводжала,
Так, як рідна ненька, їх благословляла:
«Їдьте з Богом, діти! — в сльозах очі сині. —
Бережіться, хлопці, Слава Україні!»
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739983
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.06.2017
автор: Зоряна Кіндратишин