Ти не останній і не перший,
Хто опинивсь на тому світі,
І мило голову підперши,
Закарбувався у граніті.
Життя скінчилося зненацька...
Лиш доброзичлива й проста
Та щира усмішка юнацька
Нам сяє в тиші з-під хреста.
Але чому так рано ти
І тільки ти, а не хтось інший
В полоні туги й самоти,
Своє життя не уберігши
Пішов у всесвіти чужі,
Й нами незвідані простори,
Віддавшись там, на віражі,
У руки хижої потвори?
Де знайти відповідь оту,
Щоб мамі душу відігріла,
Та біль свою і пустоту
У прірву скинуть захотіла?
На це є відповідь проста:
Усе колись іде у вічність.
Вона безмежна і свята,
Вона є Святість і Величність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739832
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.06.2017
автор: Леонід Федорів