У тихих сутінках розгублених ілюзій,
Десь залишилась в затінку одна.
Не те, щоб у надриві, у напрузі...
Торкалася червоного вина...
А що вона ? Із роду мрій високих,-
На самоту, чомусь, завзято прирекли.
А їй до хмар кортіло синьооких,-
Живій, рожевій крила відтялИ
Якось вона, від склянки відійшовши,
Гукнула в сутінок : Не можу більше так!
Води черпнувши в дерев"яний ковшик,
І вітру чистого відчувши смак
Знялась високо, кинувши додолу:
Я з вами тут, щоб високо літать,
При тім додавши не одну крамолу,
Щоб не насмілився ніхто догнать:
Нехай одна... Нехай не до вподоби,
Та крил моїх не треба одтинать!
Хай не така і хай не тої проби,
Ніхто не забере моє "літать!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739582
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.06.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова