Коли цієї спеки вир
не раз, не два накриє місто,
коли асфальт пливе, як тісто,
ми не виходимо з квартир,
спасають кондиціонери...
Ви пам'ятаєте мороз?
— Таке було? Ви це всерйоз?...
А до зими — як до Венери...
Пірнаємо в глибини снів,
де нас морські гойдають хвилі.
А вдень — ми кволі та безсилі
й немає інших почуттів.
Пече... Розлючене світило
висушує безжально світ.
Занадто низько цей "софіт"
спустився. Жаром нас накрило...
Дивіться: хмар табун спішить,
і розсипає світлотіні,
у цій небесній височіні
скипає оловом блакить.
Невже до нас прийшла підмога?
Гадали: спека — назавжди.
Жадали зсушені сади
дощу живильної вологи...
Ось крапля... Дві... Ура! Пішов!
Невже на небі нас почули?
Вантаж дощу хмарини-мули
везуть на сивих спинах знов.
Чекали? Ось! Приймайте воду!
А на додаток — блискавиць
ы грому неймовірну міць!..
У місто злили все — і ходу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739516
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 27.06.2017
автор: Денисова Елена