Часто в тебе, бабусю, поради прошу, як годиться,
Мов не йшла ти в безмежжя далеких, таємних світів.
Зараз поряд присядеш і казку розкажеш про принца.
А принцеса – то я, яку він врятувати хотів.
Дуже хочеться знов пригорнутись до тебе сильніше.
Доторкнутись губами натруджених, зморщених рук.
І сидіти завмерши, нікуди не йти, не спішити,
Як у дні золоті, де журби не було і розлук.
Прогулятись з тобою в ранкових, прозористих росах
Серед квітів духмяних, поміж оксамитових трав.
Знов побачити в небі вечірню, осяяну просинь
У мереживі сонячних, жовтогарячих заграв.
Але ти тільки променем світиш із темряви ночі,
Захищаючи знову і знов від завійних вітрів.
Як колись у дитинстві, за мене молитви шепочеш.
А тривоги земні заколисує твій дивоспів.
Не забути літа, оповиті твоєю любов'ю.
Знаю, янголом Божим ідеш у моєму житті.
Про круті віражі розмовляю таємно з тобою.
І дарма, що лише зустрічаємось ми уві сні.
В круговертях подій спита чаша гіркоти по вінця.
Тож так хочеться знов опинитись в хатинці твоїй.
Ти прилинеш до мене і казку розкажеш про принца,
А вітри заспівають мені про ілюзію мрій.
26. 06. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото моєї бабусі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2017
автор: laura1