[color="#297832"][i][b]Під бліндажем цвіте ромашка
І поки тиша навіть пташка,
Щось у зеленці цвірінчить,
У небі сонячна блакить
І зрідка продзижчить комашка.
Вгорі гойдаються хмаринки,
Немов загублені пір’їнки,
Якоюсь птахою зі снів,
Без них би небокрай збіднів,
Вони небес пухкі родзинки.
Чи ворожити на маруні*,
Чи бути відданім фортуні?
Але ж ромашка тут одна…
В думках лишень вагань стіна,
Вагання – підсумків відлуння.
На що мені поворожити,
Чи згину я, чи буду жити?
Та невблаганна вічна смерть,
Життя – це миті коловерть,
Я мить одна на цій стежині.
Усі вагання я відкину,
Поворожу на Україну,
Аби здолати ворогів,
Віддати владі всі борги,
В пекучу скинувши долину.
Аби не вмерла Україна,
То честь піти за часу плином
І щоб жили всі без страх́у,
Забувши цю війну лиху
І відбулись на краще зміни.
І зацвіла рідненька неня,
В людей не пусто у кишенях,
Не лізли кляті москалі,
Не буть ніколи в кабалі
У різних вилупків з рошена.[/b][/i][/color]
* Ромашка (рум’янок, рум’янець, романок, маруна, невістульки)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739349
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2017
автор: Джин