Як річка бурхлива,життя наше йде-
попереду себе змиває усе.
Хоч русло і має стихія оця-
та непідвладна нікому й ніколи вона.
Ту каламуть і грязь,що в душі ,там була-
вода бурхлива,на сусіда усе понесла.
Опрадуючись ,ще-не моя це вина,
пробачте ближні-таке тепер ,ось життя.
Ще добре,що слово пробачте,я памятаю-
бо стільки,я наговорив-не уявляю.
А що робить-таке тепер,є життя,
знову і знову-"викручуюсь"я.
Та забуваєм-на ближнього грязь як кидаєм,
сперва свої руки у грязь зануряєм.
І кинувши грязюку ,у ближнього своєго-
чи попадем чи ні,а грязь у руки перші беремо.
Ось так пливе життя-бурхлива річка,
хоч починаєтся усе,з гірського потічка.
І розливаєтся ,буває і орошує поля,
лунає звідусюди-таке тепер життя.́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2017
автор: Бабич