В однім гаю вродилось гороб’я.
Воно було таке худе і кволе,
що навіть немала його сім’я
за ним ходила назирці довкола.
Само маля літати не могло,
спочатку ледве-ледве що ходило.
Так день за днем жило собі, росло,
від хижаків уберегли насилу.
Від’їлось трохи, пір’я наросло,
із часом у колодочки убилось,
а далі навіть стало на крило,
хоч довго ще затим літати вчилось.
Набралось хисту, вже таке метке:
то там, то тут поцупить насінину;
кубельце звило, тепле і м’яке,
та все тягло до нього без спочину.
Навчилось де, коли, кому лизнуть,
цвірінькнути чи піднести шматочок,
а інколи, де треба, зісковзнуть…
Вже завело сім’ю, синів і дочок.
Потому склалось непомітно так,
що піднялося по життя драбині.
Горобчик наш далеко не простак,
на крила поглядати став орлині.
І ціль завітна воробцеві та
усе сильніше душу зігрівала.
У жевжика з’явилася мета,
замало стало рідного кагала.
Інтриги він безперестанно плів,
навчився далі гарно говорити –
посулами пташиний рід скорив,
електорат вдалося одурити.
В непевний час полізла напролом
і зрештою добилася та _нида –
обрали головним таки орлом
безрідну і улесливу єхиду!..
А далі понеслось все шкереберть,
затісно стало жевжику у стрісі –
кишені він свої набив ущерть
і став ховати скарб у іншім лісі.
Фінансово де зовсім інший лад,
відмінні від свого гайка́ порядки –
крав в ріднім лісі максимально гад,
а мінімальні там платив податки.
Ось так у гай прийшли скрутні часи,
всім заправляють брехуни і хами.
Птахи летять уже в чужі ліси,
бо горобці панують над орлами…
14 – 25.06.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739311
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2017
автор: Олександр Мачула