Стояли дні в трояндовім лушпинні.
Вже скоро ніч. Я Богу постелю
Мереживо у хмаропавутинні.
І відпочить молитвою молю.
Бо він всі наші Всесвіти на таці
В своїй кімнатці хоче пильнувать.
У нього кров вчора була на пальці,
А він не дав мені перев'язать.
У нього часу стільки! Відпочив би!
Та ні, пильнує, стежить, очі тре.
У нього при порозі жили риби.
Він одіж сам, самісінький перЕ.
А ми... Отут... Такого нагадали,
Що Бог роботи людської не мав.
Чи ми б тепер руками одіж прали?
Тихенько... Його Янгол обнімав,
Коли мій Бог малятко пеленав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738994
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2017
автор: Відочка Вансель